Розповідь про вересневу мандрівку на Кіпр. Ми були там тільки 4 з половиною дні, але встигли побачити море, гори, кактуси, каньйон, гірських козлів, шоколадних греків і ше багато всякого цікавого. Ночували на райських пляжах, звичайних пляжах, смітниках і просто де випадало.

В принципі бомж-режимом це можна назвати тільки з натяжкою, на одну людину мандрівка обійшлась десь у 170 € (приблизно 5.5 тисяч гривень), тому це скорше «комфортний бомж».

Розповідь не вийде такою детальною, як хотілось би — я не планував писати її наперед, тому не робив «розповідних» фотографій. Доведеться ілюструвати тим, шо є (а це на 90% селфі учасників і фотографії красивих камінчиків).

Деколи мені доводиться верстати сайти, і деколи навіть багато. І якось я усвідомив, шо мені ше ні разу не випадало працювати зі справді професійним веб-дизайнером (не скажу, шо я сам професійний чи хоча б хороший програміст… але зараз про дизайнерів).

В мене є враження, шо дуже багато веб-дизайнерів працюють тільки на красиву картинку, і не думають, як їхній дизайн виглядатиме в реальному житті. Це погані веб-дизайнери, і вони роблять погані дизайни.

І тим не менше, вони подають себе крутими, і найгірше, шо замовники теж вважають їх крутими — і мене це дуже злить! 

На картинках дизайн виглядає чудово — замовники дивляться, захоплюються, вау, яка краса, радіють, платять гроші і не можуть дочекатись, поки ти, верстальщик, фронт-ендщик, ким би ти там не був, запхаєш цей дизайн в браузер, і можна буде по всьому поклацати мишкою.

Але ж в біса, сама лиш красива картинка не означає, шо це хороший дизайн сайту! Під час верстки починають вилазити проблеми, бо цей дизайн працює тільки в якомусь вакуумі, а як тільки трошки відхилитись від ідеальних умов, він виглядає кривим і смішним. Як тільки втілити його в життя — він перестає бути гарним! Який же ж це після цього дизайн?

Було б по-мудацьки вставляти приклади з реальних проектів, намалюю схематично.

Рівно чотири роки тому я зібрав собі жовтий синглспід, і ось настав час міняти ровер. Шкода, але жовтий синглспід почав мене підводити, але не дивно, бо цій рамі вже під 40 років, вона і до мене пройшла довгий шлях, а потім ше в мене багато чого пережила, всякі марафони, кур'єрство, аварії, зими, ліси, поля, бруківку і ше багато такого, до чого життя не готувало цю благородну шосейну раму. 

Пару раз вона гнулася в аваріях, я сяк-так її рівняв, але нормальної геометрії там давно нема, зсередини все проржавіло, ззовні місцями теж, і взагалі дійшло до такого, шо після кожної довгої поїздки чи просто дощу з ровером стається шось напряжне і його треба ремонтувати. Був ше один фактор — ця рама мені завелика, вона 58-го розміру при моєму зрості ~175 см, і навіть з коротесеньким виносом і максимально підсунутим вперед сідлом, після довгих поїздок завжди боліла спина. 

Коротше, через сукупність всіх цих штук, постало питання нового ровера.

Торт в пику — це мегакрутий і несподіваний подарунок, і завжди доречна штука на будь-якій гулянці. Тим не менше, коли кілька років тому я захотів зробити такий торт другові на день народження, то не знайшов в інтернеті ні рецептів, ні навіть ніяких рекомендацій.

З того часу ніякої інформації так і не з'явилось, хоча вона потрібна, бо хороший торт в пику — це насправді далеко не так просто, як здається, а тому гарний рецепт — це важливо. Можна, ясно шо, піти в магазин, купити перший-ліпший торт і зарядити в пику ним, але якшо ви справді хочете зробити людині приємно своїм кидком, то над тортом доведеться заморочитись. Я кілька років хотів вивести один, чи кілька хороших рецептів тортів для кидання в пику, і влаштувати їхні випробування. Далі буде описано перші кроки в цьому напрямку — рецепти тортів, їх випробування і враження людей від кожного торта.

За останній рік я пройшов 12+ співбесід на вакансію Middle JavaScript розробника в різноманітних компаніях, від гігантських гігантів до крихітних стартапів. Вирішив зібрати список питань, які мені задавали на цих співбесідах. Ше трохи питань підкинув мій ліпший JS-друг Макс Козак :)

Має бути корисно тим, хто хоче підтягнути свій рівень до мідла, освіжити якісь речі в пам'яті, або тим, кому треба співбесідувати мідлів.

1. Загальне
2. Основи JS
3. Node.js
4. Front-end
5. Бази даних
6. Передача даних в мережі
7. Security
8. Тестування
9. Системи контролю версій
10. Задачки
11. Корисні посилання

Було б круто, якби хтось ше допоміг доповнити список. Пишіть в коментарях, на пошту, чи ше кудись.

Цей запис постійно оновлюється після нових співбесід.

У вигляді блогу цей сайт існує вже майже 5 років (див. «Привіт, світ»). Весь цей час він працював на маловідомому двигуні під назвою Mosquito Bloody Mary, написаному на PHP одним чуваком з Росії. У 2013-му цей двигун вже був трохи застарілим (останнє оновлення вийшло ше в 2010-му), але тоді я вибрав його, бо він був легеньким, аскетичним і вже знайомим для мене, колись ше в 2009-му в мене був сайт hmmm.pp.ua на Mosquito, я навіть знайшов свій старий логотип :) 

Тоді в 2013-му я зробив шаблон з цим дизайном, українізував двигун, і трохи попідпилював його під свої потреби, іншими словами, напхав костилів (див. «Моя збірка Mosquito Bloody Mary»). І ше дописав пару вбогих PHP-скриптів для Смітника. 

Весь цей час було багато невеселих штук, які хотілось би виправити, але на які не було часу. І взагалі цей сайт був вже занадто відсталим від сучасності, інтернет тоді і інтернет зараз — зовсім різні речі. Тому я зібрався з духом і таки переписав все з нуля, юху :). Стек вибирав такий, шоб там були якісь цікаві штуки, з якими мені ше не доводилось працювати.

• Фронт-енд — React (а точніше server-side rendering фреймворк для React під назвою Next.js)
• Бек-енд — Node.js
• База — MongoDB
• Сервер — Nginx
• ОС — Ubuntu
• Хостинг — Digital Ocean (Droplet для самого сайту і Space для картинок і статичних файлів)
• DNS, CDN i SSL провайдер — Cloudflare

Як і в минулі три роки, пишу враження про все прочитане за останній рік. В 2014-му за рік в мене було 23 книжки, в 2015-му вже 17 книжок, в 2016-му лише вісім книжок. Цього року знов вісім, але три з них — це дуже короткі дитячі книжечки з однієї серії, тому я би їх зарахував як одну, і виходить, шо насправді я прочитав десь п'ять книжок. Мало, але це на цілих 9 книжок більше, ніж я прогнозував рік тому :)

Круто мати укулеле, а ше крутіше мати укулеле, яке можна підключити до підсилювача, ефектів, чи просто пограти напряму в звукову карту комп'ютера. Я ні укулеле не маю, ні грати не вмію, але звукознімач поставити спробував. На перший погляд здавалось, шо це дуже просто і там нема шо робити − просвердлив два отвори і готово. Насправді це досить напряжно і є купа нюансів, де можна натупити.

Кілька днів тому ми вернулись з дводенної мандрівки в Черкаську область по цікавому маршруту через покинуте місто Орбіта, збудоване колись для працівників так само покинутої Чигиринської АЕС, і через круті історичні місця — Чигирин, Суботів і Холодний Яр.

В Холодний Яр мені захотілось ше дуже давно, коли прочитав книжки «Чорний Ворон» Шкляра і «Холодний Яр» Горліс-Горського. Там розказувалось про Холодноярську Республіку; крім того, тут була купа інших цікавих подій в часи Гайдамаччини і ше давніше.

А десь минулого року я прочитав про Чигиринську АЕС і покинуте місто Орбіта біля неї. Це як Чорнобильська АЕС і Прип’ять, тільки тут без радіації. Виявилось, шо це дуже близько до Холодного Яру, крім того поряд ше й Чигирин і Суботів, і взагалі там сам по собі намалювався крутий маршрут для ровера. Тому ми взяли, і поїхали.

2015-ий рік я цілеспрямовано зустрічав на Львівському залізничному вокзалі. Новий рік — це напевно єдине у світі подія, яке заставляє людей по всьому світу в один і той самий момент часу думати приблизно те саме і робити приблизно те саме. Збираються друзі, сім’ї, хтось в хаті, хтось десь в горах, хтось їде за кордон, і всі святкують. В один і той самий день і одну і ту саму хвилину (ну, якшо абстрагуватись від часових поясів і похибки годинників).

Мені були цікаві дві штуки: по-перше, побачити, шо відбувається опівночі 1-го січня в місцях, які не асоціюються з Новим роком, місцях, де ніхто б не святкував Новий рік добровільно. Наприклад, в поїзді (в поїзді вийшло зустріти наступного року), а ше цікавіше — на вокзалі. Скільки людей сидить на вокзалі на Новий рік? Хто ці люди? Напевно там є люди, які їдуть в інше місто до своєї сім’ї, просто не пощастило з квитками, але вже завтра вранці вони зустрінуть свою сім’ю в іншому місті і відсвяткують Новий рік разом, просто з кількагодинним запізненням. Але крім того там мали б бути бомжі. Це було мені найбільш цікаво — як святкують Новий рік ті, кому нікуди піти? В цей момент вони напевно найбільше відчувають свою самотність, бо весь світ збирається в компанії і святкує, а їм навіть не має куди піти. Ну і я просто думав, шо в цю новорічну ніч зі мною може станеться якась цікавість, або хоча б просто випаде з кимось поговорити і почути шось цікаве.

Далі багато тексту і нуль картинок.

Як і в минулі два роки, публікую список прочитаних за останній рік книжок, враження від них, коментарі, оцінки і короткі цитати.

ТУПІНГ, у, чол. Дія за значенням тупити. Чоловік він був не вельми тямовитий — у тупінгу йому рівних не було. (Микола Шеремет, Дружбою.., 1954, 25);
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 463.

ТУПИТИ, туплю, тупиш, недок., перех. Робити дурниці, діяти нерозумно. — Чіпко! — гукнув Лушня. — Чи ти, бува, не збожеволів? Якого ти бісового батька тупиш? (Панас Мирний, I, 1949, 284);
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 460.

Розкажу про поїздку Львів—Мостиська—Перемишль—Жешув—Берлін—Потсдам—Берлін—Дрезден—Вроцлав—Львів. Було цікаво, ми ледве встигали на літаки і автобуси, плутали вокзали, гуляли нігерським районом, опинялись замкненими в готелі і загалом багато тупили.

Цього літа я шукав, куди б то поїхати на Чорне море з наметом, так, аби було більш-менш дико, без купи людей, парасольок, хачапурів і пахлави. І тут знайомі розказали про Джарилгач. Раптово виявилось, шо крім Зміїного, в Чорному морі є і інші українські острови. Ніколи не перестану дивуватись, скільки в Україні є різноманітної крутизни. Ми почитали про острів в інтернеті, зібрались і поїхали. Тепер теж є шо розказати.

Після закінчення універу можна нарешті написати все, шо я думаю про своїх викладачів, підвести якийсь підсумок. Цікаво зараз порахувати, скільки викладачів в мене було, які були предмети, згадати, шо з цього всього було занудно, шо було корисно, і тд.

За 5 років навчання — 4 роки бакалаврату (кафедра програмування) і 1 рік незакінченої маґістратури (кафедра інформаційних систем) — в мене було 63 предмети (не рахуючи всякі там обчислювальні/навчальні/педагогічні практики) і 49 викладачів (когось міг і загубити).

Це буде дуже довгий запис, нецікавий нікому крім тих, хто вчиться, викладає або ше якось тусується на факультеті прикладної математики та інформатики ЛНУ.

Якось я побачив в інтернеті картинку чувака з табличкою «Will code for food», стало цікаво зробити таке саме, подивитись, як люди будуть реагувати на таку табличку. Крім того хотілось, шоб набундючені пафосні програмісти, які це побачать, трохи опустили свої задерті програмістські носи.

Тому я вдягнув старий потріпаний одяг, трохи повимазувався брудом з ровера, зробив сумне лице і сидів ось так в центрі Львова десь півтори години. Далі якісь висновки.

Як і минулого року, пишу свій список прочитаних за рік книжок з оцінками, коментарями і цитатами. Цей рік в мене вийшов біднішим, ніж 2014, тоді було 23 прочитаних книжки, і 4 з них отримали по 5 балів, а цього року я прочитав тільки 17, і найкрутішу оцінку отримали тільки троє. І з цих 17 чотири такі короткі, шо їх можна навіть не рахувати, коротше, халява :)

Далі список книжок, по кліку на кожну — коментарі, оцінка і декілька цитат.

Десь півроку тому я побачив 10-хвилинну короткометражку «Road Sage» про аллейкет — вуличні перегони на роверах, які ше в 90-их роках почали організовувати велокур’єри. Мене просто капець як вразило, я дуже зацікавився, почав багато читати про аллейкет і все, що з цим пов’язане. Про культуру велокур’єрів в різних містах, про історію аллейкету, різні звіти, і про Лукаса Брюнеля, про якого буде далі.

Останнім часом стали популярними експерименти, коли люди на деякий час відмовляються від якихось речей, обмежують себе, випробовуючи силу волі і тд. Наприклад, на місяць відмовляються від м’яса, солодкого, чи від кави. Але це нітрохи не сурово. Я подумав, шо було би цікаво зробити трохи навпаки, і не відмовитись від чогось одного, а дозволити собі лише шось одне. Лише якусь одну страву. Ось це було б сурово.

Тому від завтра цілий місяць я буду їсти лише гречку :). Ніякого м’яса, риби, овочів, фруктів, ягід, хліба, борщу, солодкого — тільки гречка. Щоб гречка не була сухою, дозволю собі ше масло.

200 км їхав вперше, тому букв буде багато :) Якшо коротко, то все дуже сподобалось, хоч і було трохи сумних моментів. Час в протоколі 9 годин 28 хвилин.

Важко втрачати близьку людину. Це напевно найгірше, що може статись з тобою в житті, гірше навіть ніж твоя смерть, бо твоя смерть тебе ж не хвилює. Ти починаєш згадувати все хороше пов’язане з тією людиною і шкодувати через шось погане, і що його вже не зміниш, це жахливо. Кожного дня ти тільки і думаєш про цю смерть, за маленькими винятками, коли тебе хтось чи шось відволікає. Лягаєш спати і знову повертаєшся до цих думок. В уяві з’являється та людина. Чіткі спогади. Потім сни. Людина продовжує жити в тебе в уяві. Ви розмовляєте.

Ти мучишся через втрату, в таких випадках зазвичай кажуть «час все вилікує». Це правда. І це ше жахливіше.