Рівно чотири роки тому я зібрав собі жовтий синглспід, і ось настав час міняти ровер. Шкода, але жовтий синглспід почав мене підводити, але не дивно, бо цій рамі вже під 40 років, вона і до мене пройшла довгий шлях, а потім ше в мене багато чого пережила, всякі марафони, кур'єрство, аварії, зими, ліси, поля, бруківку і ше багато такого, до чого життя не готувало цю благородну шосейну раму. 

Пару раз вона гнулася в аваріях, я сяк-так її рівняв, але нормальної геометрії там давно нема, зсередини все проржавіло, ззовні місцями теж, і взагалі дійшло до такого, шо після кожної довгої поїздки чи просто дощу з ровером стається шось напряжне і його треба ремонтувати. Був ше один фактор — ця рама мені завелика, вона 58-го розміру при моєму зрості ~175 см, і навіть з коротесеньким виносом і максимально підсунутим вперед сідлом, після довгих поїздок завжди боліла спина. 

Коротше, через сукупність всіх цих штук, постало питання нового ровера.

Торт в пику — це мегакрутий і несподіваний подарунок, і завжди доречна штука на будь-якій гулянці. Тим не менше, коли кілька років тому я захотів зробити такий торт другові на день народження, то не знайшов в інтернеті ні рецептів, ні навіть ніяких рекомендацій.

З того часу ніякої інформації так і не з'явилось, хоча вона потрібна, бо хороший торт в пику — це насправді далеко не так просто, як здається, а тому гарний рецепт — це важливо. Можна, ясно шо, піти в магазин, купити перший-ліпший торт і зарядити в пику ним, але якшо ви справді хочете зробити людині приємно своїм кидком, то над тортом доведеться заморочитись. Я кілька років хотів вивести один, чи кілька хороших рецептів тортів для кидання в пику, і влаштувати їхні випробування. Далі буде описано перші кроки в цьому напрямку — рецепти тортів, їх випробування і враження людей від кожного торта.

За останній рік я пройшов 12+ співбесід на вакансію Middle JavaScript розробника в різноманітних компаніях, від гігантських гігантів до крихітних стартапів. Вирішив зібрати список питань, які мені задавали на цих співбесідах. Ше трохи питань підкинув мій ліпший JS-друг Макс Козак :)

Має бути корисно тим, хто хоче підтягнути свій рівень до мідла, освіжити якісь речі в пам'яті, або тим, кому треба співбесідувати мідлів.

1. Загальне
2. Основи JS
3. Node.js
4. Front-end
5. Бази даних
6. Передача даних в мережі
7. Security
8. Тестування
9. Системи контролю версій
10. Задачки
11. Корисні посилання

Було б круто, якби хтось ше допоміг доповнити список. Пишіть в коментарях, на пошту, чи ше кудись.

Цей запис постійно оновлюється після нових співбесід.

У вигляді блогу цей сайт існує вже майже 5 років (див. «Привіт, світ»). Весь цей час він працював на маловідомому двигуні під назвою Mosquito Bloody Mary, написаному на PHP одним чуваком з Росії. У 2013-му цей двигун вже був трохи застарілим (останнє оновлення вийшло ше в 2010-му), але тоді я вибрав його, бо він був легеньким, аскетичним і вже знайомим для мене, колись ше в 2009-му в мене був сайт hmmm.pp.ua на Mosquito, я навіть знайшов свій старий логотип :) 

Тоді в 2013-му я зробив шаблон з цим дизайном, українізував двигун, і трохи попідпилював його під свої потреби, іншими словами, напхав костилів (див. «Моя збірка Mosquito Bloody Mary»). І ше дописав пару вбогих PHP-скриптів для Смітника. 

Весь цей час було багато невеселих штук, які хотілось би виправити, але на які не було часу. І взагалі цей сайт був вже занадто відсталим від сучасності, інтернет тоді і інтернет зараз — зовсім різні речі. Тому я зібрався з духом і таки переписав все з нуля, юху :). Стек вибирав такий, шоб там були якісь цікаві штуки, з якими мені ше не доводилось працювати.

• Фронт-енд — React (а точніше server-side rendering фреймворк для React під назвою Next.js)
• Бек-енд — Node.js
• База — MongoDB
• Сервер — Nginx
• ОС — Ubuntu
• Хостинг — Digital Ocean (Droplet для самого сайту і Space для картинок і статичних файлів)
• DNS, CDN i SSL провайдер — Cloudflare

Як і в минулі три роки, пишу враження про все прочитане за останній рік. В 2014-му за рік в мене було 23 книжки, в 2015-му вже 17 книжок, в 2016-му лише вісім книжок. Цього року знов вісім, але три з них — це дуже короткі дитячі книжечки з однієї серії, тому я би їх зарахував як одну, і виходить, шо насправді я прочитав десь п'ять книжок. Мало, але це на цілих 9 книжок більше, ніж я прогнозував рік тому :)

Круто мати укулеле, а ше крутіше мати укулеле, яке можна підключити до підсилювача, ефектів, чи просто пограти напряму в звукову карту комп'ютера. Я ні укулеле не маю, ні грати не вмію, але звукознімач поставити спробував. На перший погляд здавалось, шо це дуже просто і там нема шо робити − просвердлив два отвори і готово. Насправді це досить напряжно і є купа нюансів, де можна натупити.

Кілька днів тому ми вернулись з дводенної мандрівки в Черкаську область по цікавому маршруту через покинуте місто Орбіта, збудоване колись для працівників так само покинутої Чигиринської АЕС, і через круті історичні місця — Чигирин, Суботів і Холодний Яр.

В Холодний Яр мені захотілось ше дуже давно, коли прочитав книжки «Чорний Ворон» Шкляра і «Холодний Яр» Горліс-Горського. Там розказувалось про Холодноярську Республіку; крім того, тут була купа інших цікавих подій в часи Гайдамаччини і ше давніше.

А десь минулого року я прочитав про Чигиринську АЕС і покинуте місто Орбіта біля неї. Це як Чорнобильська АЕС і Прип’ять, тільки тут без радіації. Виявилось, шо це дуже близько до Холодного Яру, крім того поряд ше й Чигирин і Суботів, і взагалі там сам по собі намалювався крутий маршрут для ровера. Тому ми взяли, і поїхали.

2015-ий рік я цілеспрямовано зустрічав на Львівському залізничному вокзалі. Новий рік — це напевно єдине у світі подія, яке заставляє людей по всьому світу в один і той самий момент часу думати приблизно те саме і робити приблизно те саме. Збираються друзі, сім’ї, хтось в хаті, хтось десь в горах, хтось їде за кордон, і всі святкують. В один і той самий день і одну і ту саму хвилину (ну, якшо абстрагуватись від часових поясів і похибки годинників).

Мені були цікаві дві штуки: по-перше, побачити, шо відбувається опівночі 1-го січня в місцях, які не асоціюються з Новим роком, місцях, де ніхто б не святкував Новий рік добровільно. Наприклад, в поїзді (в поїзді вийшло зустріти наступного року), а ше цікавіше — на вокзалі. Скільки людей сидить на вокзалі на Новий рік? Хто ці люди? Напевно там є люди, які їдуть в інше місто до своєї сім’ї, просто не пощастило з квитками, але вже завтра вранці вони зустрінуть свою сім’ю в іншому місті і відсвяткують Новий рік разом, просто з кількагодинним запізненням. Але крім того там мали б бути бомжі. Це було мені найбільш цікаво — як святкують Новий рік ті, кому нікуди піти? В цей момент вони напевно найбільше відчувають свою самотність, бо весь світ збирається в компанії і святкує, а їм навіть не має куди піти. Ну і я просто думав, шо в цю новорічну ніч зі мною може станеться якась цікавість, або хоча б просто випаде з кимось поговорити і почути шось цікаве.

Далі багато тексту і нуль картинок.

Як і в минулі два роки, публікую список прочитаних за останній рік книжок, враження від них, коментарі, оцінки і короткі цитати.

ТУПІНГ, у, чол. Дія за значенням тупити. Чоловік він був не вельми тямовитий — у тупінгу йому рівних не було. (Микола Шеремет, Дружбою.., 1954, 25);
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 463.

ТУПИТИ, туплю, тупиш, недок., перех. Робити дурниці, діяти нерозумно. — Чіпко! — гукнув Лушня. — Чи ти, бува, не збожеволів? Якого ти бісового батька тупиш? (Панас Мирний, I, 1949, 284);
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 460.

Розкажу про поїздку Львів—Мостиська—Перемишль—Жешув—Берлін—Потсдам—Берлін—Дрезден—Вроцлав—Львів. Було цікаво, ми ледве встигали на літаки і автобуси, плутали вокзали, гуляли нігерським районом, опинялись замкненими в готелі і загалом багато тупили.

Цього літа я шукав, куди б то поїхати на Чорне море з наметом, так, аби було більш-менш дико, без купи людей, парасольок, хачапурів і пахлави. І тут знайомі розказали про Джарилгач. Раптово виявилось, шо крім Зміїного, в Чорному морі є і інші українські острови. Ніколи не перестану дивуватись, скільки в Україні є різноманітної крутизни. Ми почитали про острів в інтернеті, зібрались і поїхали. Тепер мені теж є шо розказати.

Після закінчення універу можна нарешті написати все, шо я думаю про своїх викладачів, підвести якийсь підсумок. Цікаво зараз порахувати, скільки викладачів в мене було, які були предмети, згадати, шо з цього всього було занудно, шо було корисно, і тд.

За 5 років навчання — 4 роки бакалаврату (кафедра програмування) і 1 рік незакінченої маґістратури (кафедра інформаційних систем) — в мене було 63 предмети (не рахуючи всякі там обчислювальні/навчальні/педагогічні практики) і 49 викладачів (когось міг і загубити).

Це буде дуже довгий запис, нецікавий нікому крім тих, хто вчиться, викладає або ше якось тусується на факультеті прикладної математики та інформатики ЛНУ.

Передісторія: стало цікаво подивитись, як люди будуть реагувати на таку табличку. Ше хотілось, шоб певна категорія набундючених пафосних програмістів трохи опустили свої задерті програмістські носи :)

Тому я вдягнув старий потріпаний одяг, трохи повимазувався брудом з ровера, зробив сумне лице і сидів ось так в центрі Львова десь півтори години. Далі якісь висновки.

Як і минулого року, пишу свій список прочитаних за рік книжок з оцінками, коментарями і цитатами. Цей рік в мене вийшов біднішим, ніж 2014, тоді було 23 прочитаних книжки, і 4 з них отримали по 5 балів, а цього року я прочитав тільки 17, і найкрутішу оцінку отримали тільки троє. І з цих 17 чотири такі короткі, шо їх можна навіть не рахувати, коротше, халява :)

Далі список книжок, по кліку на кожну — коментарі, оцінка і декілька цитат.

Десь півроку тому я побачив 10-хвилинну короткометражку «Road Sage» про аллейкет — вуличні перегони на роверах, які ше в 90-их роках почали організовувати велокур’єри. Мене просто капець як вразило, я дуже зацікавився, почав багато читати про аллейкет і все, що з цим пов’язане. Про культуру велокур’єрів в різних містах, про історію аллейкету, різні звіти, і про Лукаса Брюнеля, про якого буде далі.

Останнім часом стали популярними експерименти, коли люди на деякий час відмовляються від якихось речей, обмежують себе, випробовуючи силу волі і тд. Наприклад, на місяць відмовляються від м’яса, солодкого, чи від кави. Але це нітрохи не сурово. Я подумав, шо було би цікаво зробити трохи навпаки, і не відмовитись від чогось одного, а дозволити собі лише шось одне. Лише якусь одну страву. Ось це було б сурово.

Тому від завтра цілий місяць я буду їсти лише гречку :). Ніякого м’яса, риби, овочів, фруктів, ягід, хліба, борщу, солодкого — тільки гречка. Щоб гречка не була сухою, дозволю собі ше масло.

200 км їхав вперше, тому букв буде багато :) Якшо коротко, то все дуже сподобалось, хоч і було трохи сумних моментів. Час в протоколі 9 годин 28 хвилин.

Важко втрачати близьку людину. Це напевно найгірше, що може статись з тобою в житті, гірше навіть ніж твоя смерть, бо твоя смерть тебе ж не хвилює. Ти починаєш згадувати все хороше пов’язане з тією людиною і шкодувати через шось погане, і що його вже не зміниш, це жахливо. Кожного дня ти тільки і думаєш про цю смерть, за маленькими винятками, коли тебе хтось чи шось відволікає. Лягаєш спати і знову повертаєшся до цих думок. В уяві з’являється та людина. Чіткі спогади. Потім сни. Людина продовжує жити в тебе в уяві. Ви розмовляєте.

Ти мучишся через втрату, в таких випадках зазвичай кажуть «час все вилікує». Це правда. І це ше жахливіше.

Це запис не про Водоканал, а про цитату з книжки. В «Мартіні Ідені» Джека Лондона є такий момент:

Брісенден розповів Мартінові, що якось три дні навмисне не пив води, щоб зазнати блаженства від заспокоєння спраги.

Стало цікаво відчути таке блаженство, і взагалі перевірити, чи будуть якісь чудові відчуття, коли я після трьох днів без води нарешті вип’ю горнятко. А ше було цікаво, чи взагалі я протягну три дні без пиття, чи зірвусь і вип’ю всі запаси вдома. Раніше я, здається, більше дня без води не проводив, а тут три.

Хочу тут розказати про свій перший досвід мебельщика :). Виявляється, в Новій лінії є така штука, як форматно-розкрійна дільниця. Там займаються порізкою ДСП, ДВП, фанери. Шо це означає. Це означає, шо можна не купувати готові магазинні меблі, де маленький вибір, і не замовляти меблі в майстрів, а самому щось спроектувати, принести в Нову лінію розміри деталей, вони поріжуть, а далі самому збирати з цього меблі. Можна робити щось строго під свої потреби, щоб воно ідеально вписувалось в кімнату, крім цього зекономити гроші і ше й потішити себе процесом. Коротше, якщо вам треба зробити якісь особливі меблі, і ви не мільйонер, і руки у вас не надто криві, і ви любите шось ними робити, то ласкаво просимо, розказую :)