Прочитане-2016
Як і в минулі два роки, публікую список прочитаних за останній рік книжок, враження від них, коментарі, оцінки і короткі цитати.
В 2014-му за рік в мене було 23 книжки, в 2015-му вже 17 книжок, а цього року я остаточно здеградував і прочитав лише 8. Якось катастрофічно бракує часу. По-суті весь останній рік я читаю лише в автобусах по дорозі на роботу/з роботи, і ше деколи перед сном. А їжджу автобусами я дуже рідко, хіба коли дощ і не хочеться на ровері, тому і прочитав так мало.
Побудувавши простий інтерполяційний поліном Лагранжа, легко побачити, що такими темпами в 2017-му я прочитаю рівно мінус 4 книжки :(
Список книжок (по кліку на кожну — коментарі, враження, і по кілька вибраних цитат):
- Ричард Фейнман «Какое ТЕБЕ дело до того, что думают другие?»
- Кузьма Скрябін «Я, Паштєт і Армія»
- Jon Krakauer «Into the Wild»
- «Мотоциклы Ява 250, 350. Руководство по ремонту»
- Рэнди Пауш «Последняя лекция»
- Ася Казанцева «Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці»
- Одри Ниффенеггер «Жена путешественника во времени»
- Халед Хоссейни «Бегущий за ветром»
1. Ричард Фейнман «Какое ТЕБЕ дело до того, что думают другие?»
Перш ніж братись за цю книжку, раджу прочитати іншу його книжку під назвою «Вы, конечно, шутите, мистер Фейнман». Я читав її кілька років тому, і це була просто крутизна, 5/5, дуже раджу. Ця не так сподобалась, але все одно цікава. Фейнман дуже і дуже крутий дядько, нічого додати.
В цій книжці крім різноманітних ліричних відступів і розповідей про своє особисте життя і пригоди, Фейнман розказує в основному про те, як на запрошення NASA працював в комісії із розслідування причин катастрофи шатлу «Челленджер». Дуже і дуже цікаво. Для мене було вражаючим, шо такі речі, як беззмістовна бюрократія, халатність і тд, проявляються в такій серйозній організації, як NASA. Здавалось би, Америка, космос, шатли, наука, величезна відповідальність — а насправді там все приблизно так само, як в якомусь нашому ЛКП ШРП, тільки ті шатли запускають, а ці асфальт закатують.
Оцінка — 4/5
Я думаю, что он немного ненормальный. Во-первых, красота, которую видит он, доступна другим людям — в том числе и мне, в чем я уверен. Несмотря на то, что я, быть может, не так утончен в эстетическом плане, как он, я все же могу оценить красоту цветка. Но в то же время я вижу в цветке гораздо больше него. Я могу представить клетки внутри этого цветка, которые тоже обладают красотой.
Красота существует не только в масштабе одного сантиметра, но и в гораздо более малых масштабах. Существуют сложные действия клеток и другие процессы. Интересен тот факт, что цвета цветка развились в процессе эволюции, чтобы привлекать насекомых для его опыления; это означает, что насекомые способны видеть цвета. Отсюда возникает новый вопрос: существует ли эстетическое чувство, которым обладаем мы, и в более низких формах жизни?
Знание науки порождает множество интересных вопросов, так что оно только увеличивает восторг, тайну и благоговение, которое мы испытываем при виде цветка. Только увеличивает. Я не понимаю, каким образом оно может уменьшать.
— Да, — сказал он, — мы затянули гайку на другом конце.
— Это обыкновенная методика?
— Конечно, — ответил он. — Так написано в технологическом процессе.
Он открывает справочник и показывает мне технологический процесс. Там написано: «Создайте давление на гидравлический домкрат. Если этого недостаточно, чтобы получить желаемую круглость, то очень аккуратно затяните гайку на противоположном конце, чтобы добиться желаемого результата», — все это было написано черным по белому! Там ничего не говорилось о том, что затягивание гайки поднимет давление свыше 1200 ф.к.д.; люди, написавшие этот справочник, вероятно, были не в курсе этого. Мистер Фичтел написал в своем дневнике: «Мы очень аккуратно затянули гайку», — точно так же, как написано в инструкции.
Я сказал: «Мистер Ламберт сказал, что предупреждал Вас о том, что нельзя превышать давление в 1200 ф.к.д.»
— Он никогда не предупреждал меня об этом — а почему он должен был это сделать?
Подумав, мы поняли, как такое могло произойти. Предупреждение мистера Ламберта спускалось вниз от уровня к уровню, пока кто-то из среднего звена менеджеров не осознал, что мистер Фичтел работает согласно книге, а значит технологический процесс содержит ошибку. Однако вместо того, чтобы рассказать об этой ошибке мистеру Ламберту, они просто выбросили предупреждение и не стали усложнять себе жизнь.
2. Кузьма Скрябін «Я, Паштєт і Армія»
Коротка, легенька і ненапряжна книжка з оригінальним скрябінським гумором. Розказувати в принципі нічого.
Оцінка — 4/5
3. Jon Krakauer «Into the Wild»
По цій книжці зняли дуже відомий фільм (українською він називається «Тепер я йду у дику далечінь»), і вона розповідає про Крістофера Маккендлеса. Джон Кракауер написав її, базуючись на щоденнику Кріса та розповідях родичів/друзів/знайомих і тих людей, яких він зустрічав на різних етапах своїх мандрів. Неймовірно гарна і вражаюча книжка — це було б гарним і вражаючим, навіть якби було вигадкою, а через те, шо все відбулось насправді, воно вражає ше більше. Фільм теж гарний, але там менше деталей і більше художності, а книжка дає якесь чіткіше відчуття реальності всіх подій. Крім того фільм розповідає лише про Кріса, а в книжці автор згадує схожі історії, про інших чуваків, які покинули життя в цивілізації, проводить між ними аналогії, роздумує, шо їх на це підштовхувало, розказує трошки про себе і тд.
Оцінка — 5/5
4. «Мотоциклы Ява 250, 350. Руководство по ремонту»
Я було подумав, шо не завадить трохи розумітись в мотоциклах, і поки я не маю живого мотоцикла, то можна хоча б книжку почитати. А оскільки мені найближчим часом світить хіба якась Ява або Чезет, то і книжку знайшов по них. Пізнавально, але ясно шо ніяка книжка тобі не замінить живої практики, і поки ти не розбереш і не збереш назад мотоцикл, то і не дізнаєшся про нього все.
Починається книжка дуже оптимістично:
Але потім стає ясно, шо це був дуже чорний гумор, бо догляд за мотоциклом Ява це просто здохнути. Це дуже, дуже сурово. Дуже суровий мотоцикл. І це дуже цікаво. Таке тільки в СРСР певно було, шо ти коли купуєш мотоцикл, то маєш мати власну майстерню і купу знань в різних галузях, шоб його обслуговувати. Цим мене і приваблює варіант купити Яву або Чезет, бо вони змушують тебе розібратись і все зрозуміти. Ти не можеш просто купити цей мотоцикл і просто їздити. Ти купуєш мотоцикл і зобов’язаний розібратись в принципі роботи кожного його вузла і навчитись все ремонтувати. Це круто.
Книжка дуже прикольна, деякі поради тут такі, шо важко уявити це в якомусь сучасному довіднику по догляду за технікою. Коли дочитав до порад, як мити бензобак, то думав, шо там про якусь круту миючу хімію буде написано, а там пише: зняти бак, залити води, засипати два стакани піску, трясти.
Оцінка — 4/5
5. Рэнди Пауш «Последняя лекция»
В Штатах в серйозних академічних колах є така традиція. час-від-часу якогось професора просять уявити, що це його остання нагода поділитись зі світом своїми найважливішими думками та знаннями і провести свою гіпотетичну останню лекцію,
Ренді Пауш — це такий професор інформатики, якого теж попросили взяти в цьому участь. Раптом виявилось, шо в нього рак:
Ну але він таки не відмовився і провів свою останню лекцію, яка мала стати останньою не гіпотетично, а по-справжньому. А потім провів її ше декілька разів в інших університетах, бо насправді після діагнозу йому вдалось прожити аж два додаткових роки. Думаючи над темою лекції, він зрозумів, шо його життя особливе тим, шо йому вдалось здійснити усі свої дитячі мрії. Тому його лекція мала тему «Як здійснити дитячі мрії».
В книжці Ренді розказує про різні цікавинки з життя, про хворобу, підготовку до лекції і про саму лекцію. Дуже багато цікавих думок.
Оцінка — 4/5
6. Ася Казанцева «Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці»
Науково-популярна книжка. Це означає, шо її автор — науковець, але вміє пояснювати для тупих. Дуже люблю таке. В даному випадку, авторка вчилась трохи на медика, кимось працювала у відділенні нейрохірургії, потім закінчила бакалаврат на біологічному... ну і все. По-суті вона не набагато більший вчений, ніж я, але велика різниця в тому, шо вона свої знання несе в маси, а я тільки сиджу і деградую.
Книжка про те, як різні процеси в мозку впливають на наше повсякденне життя. Чому важко кинути курити, чому хочеться їсти шось смачне, чому сумно восени, і тд., і шо з цим всім робити. Багато фактів з посиланнями на праці науковців, соц. опитування, все досить ґрунтовно і ясно. Буде цікаво кожному.
Цитат нема, бо читав паперовою.
Оцінка — 4/5
7. Одри Ниффенеггер «Жена путешественника во времени»
Найкраща книжка за останні два роки і четверта книжка, яка увійде в мій список найбільш вражаючих книжок за все життя. Список тепер виглядає так (сортування довільне, а не по вражаючості):
- Стівен Кінг «11/22/63»
- Генрик Сенкевич «Камо грядеши»
- Іван Багряний «Сад Гетсиманський»
- Одрі Ніффенегер «Дружина мандрівника в часі»
Враження від цієї книжки були дуже схожими на враження від «11/22/63». Неперевершений, незрівнянний нелінійний сюжет, посилання туди-сюди, це все заставляє постійно думати, пригадувати, підтримує відчуття зацікавленості. Ну і загалом ідея книжки просто крута. Чесно кажучи, подивившись на назву, я чекав на якесь стандартне фентезі про майбутнє, літаючі кораблі і латексні костюми. А насправді це шось досі небачене мною в галузі фантастики про подорожі в часі.
Досконало продумані цікаві дрібниці, читаєш і просто насолоджуєшся, неймовірно. Ідеальне співвідношення красивих речень, цікавих фактів, мудрості, почуттів, гумору і незрозумілості. Знову ж таки, як і в «11/22/63», історія кохання тут дуже гарна, а не така, шо від неї хочеться ригати. Ну і як і всі найбільш вражаючі книжки, ця книжка безмежно сумна. Там є різні шари суму, є дуже очевидний сум, який має зачепити абсолютно кожного, є менші, непомітніші сумні моменти. Люблю такі багатошарові книжки чи фільми.
Коли я дочитав і пошукав в інтернеті про автора, то подумав — нічого собі, та це ж жінка. Було дивно, шо таку божественну за моїми мірками книжку написав не мужик, хоч я нібіса не сексист анітрохи.
Оцінка — 5/5
– Папа плачет… – шепчет Альба Клэр.
– Это потому, что приходится есть мою стряпню, – говорит ей Клэр и подмигивает мне, и я вынужден рассмеяться.
8. Халед Хоссейни «Бегущий за ветром»
Це дуже відома у світі книжка, я побачив її десь в інтернеті у списку надзвичайно чудових і важливих книжок, які має прочитати кожен небовдур. Ше, як виявилось, по ній є фільм.
Події відбуваються в Афганістані: початок війни, період війни, період правління Талібану. Але це не історична книжка, а художня, тому всі історичні події тут, можна сказати, відбуваються десь на тлі, і не обов’язково знати історію Афганістану, шоб читати було цікаво. Навпаки, прочитавши цю книжку можна багато дізнатись. І навіть післявраження від книжки наштовхують тебе підчитати про історичне тло, щоб повніше все уявити пост-фактум. Раніше я не знав про Афганістан і Афганську війну практично нічого, а тепер маю більш-менш уявлення, що і чому там відбувалось. Крім історичних фактів можна і ше шось почерпнути, наприклад описується дуже цікава і нечувана для мене гра з повітряними зміями, традиційна і дуже популярна в Афганістані.
Сам по собі сюжет такий досить серцезачіпаючий, цікаво ше глянути фільм. Бо книжка дуже гарна. Недарма вона опинилась в тому списку. Може за іншого настрою вона би навіть отримала 5 балів, але все-таки не дотягнула.
Оцінка — 4/5
— Папа! — вскричал Хасан.
Мы вскочили на ноги и бросились вон из гостиной. Али, отчаянно хромая, спешил к нам через вестибюль.
— Папа! Что это гремит? — взвизгнул Хасан, протягивая к Али руки.
Тот обнял нас обоих и прижал к себе. На улице полыхнуло, небо сверкнуло серебром. Еще вспышка. Беспорядочная стрельба.
— Охота на уток, — прохрипел Али. — Ночная охота на уток. Не бойтесь.
Вдали завыла сирена. Где-то со звоном разбилось стекло. Кто-то закричал. С улицы донеслись встревоженные голоса людей, вырванных из сна. Наверное, они выскочили из дома, как были, в пижамах, с растрепанными волосами и заспанными лицами. Хасан заплакал. Али нежно и крепко стиснул его в объятиях. Уже потом я убедил себя, что никакой зависти к Хасану я тогда не испытал. Ну ни капельки мне не было завидно. Так мы и жались друг к другу до самого рассвета.
И часа не прошло, как взрывы и выстрелы стихли, но мы успели перепугаться до смерти. Еще бы. Ведь уличная пальба была для нас в новинку. Поколение афганских детей, для которых бомбежки и обстрелы стали жестокой повседневностью, еще не родилось.
Мы и не догадывались, что всей нашей прежней жизни настал конец. Хотя окончательная развязка придет позже: будут еще и коммунистический переворот в апреле 1978-го, и советские танки в декабре 1979-го. Танки проедут по тем самым улицам, где мы с Хасаном играли, и убьют тот Афганистан, который я знал, и положат начало кровопролитию, длящемуся по сей день.
— Я при смерти, — пробулькал в ответ Рахим-хан и зашелся в кашле.
Еще немного крови расплылось на платке. Рахим-хан вытер со лба пот и печально посмотрел на меня.
— Недолго осталось.
— Сколько?
Он пожал плечами и опять закашлялся.
— До конца лета, пожалуй, не дотяну.
— Поехали со мной. Я найду тебе хорошего врача. Есть новые методы лечения, сильнодействующие лекарства. У медицины колоссальные успехи. — Я говорил быстро и сбивчиво, только бы не расплакаться.
Рахим-хан засмеялся, обнаружив отсутствие нескольких передних зубов. Не дай мне бог еще раз услышать такой смех.
— Ты стал совсем американец. Это хорошо, ведь именно оптимизм сделал Америку великой. А мы, афганцы, меланхолики. Любим погоревать, пожалеть себя. Зендаги мигозара, жизнь продолжается, говорим мы с грустью. Но я-то не привык уступать судьбе, я — прагматик. Я был здесь у хороших врачей, и ответ у всех один и тот же. Я им доверяю. Есть ведь на свете Божья воля.
Це все на 2016-ий рік.