Кіпр в бомж-режимі

Розповідь про вересневу мандрівку на Кіпр. Ми були там тільки 4 з половиною дні, але встигли побачити море, гори, кактуси, каньйон, гірських козлів, шоколадних греків і ше багато всякого цікавого. Ночували на райських пляжах, звичайних пляжах, смітниках і просто де випадало.

В принципі бомж-режимом це можна назвати тільки з натяжкою, на одну людину мандрівка обійшлась десь у 170 € (приблизно 5.5 тисяч гривень), тому це скорше «комфортний бомж».

Розповідь не вийде такою детальною, як хотілось би — я не планував писати її наперед, тому не робив «розповідних» фотографій. Доведеться ілюструвати тим, шо є (а це на 90% селфі учасників і фотографії красивих камінчиків).

Цікаві факти

  1. Кіпр — це острів, звідки випливає, шо автобусом сюди не доїдеш, доведеться брати квитки на літак.
  2. Раніше Кіпр був британською колонією, тому зараз там лівосторонній рух і британські розетки. Треба бути готовим, якшо ви плануєте брати на прокат машину або заряджати батарейки свого портативного бумбоксу.
  3. Північна частина Кіпру зараз окупована Туреччиною, і там невідомо шо відбувається. Якшо ви зібрались на Кіпр, то скорше всього ви їдете на південь — там греки.
  4. На Кіпрі дуже багато москалів. До цього теж треба бути готовим.

Підготовка, плани і тд.

Квитки на літаки ми купили заздалегідь, десь за місяць-два, через сайт kiwi.com. Шукати квитки треба, як завжди, через основний український пересадковий пункт «Rzeczpospolita Polska», так в мільйон разів дешевше.

Квиток Катовіце—Ларнака вийшов 38 € (Wizzair), і Пафос—Краків ше 30 € (Ryanair), приліт на Кіпр в п'ятницю в обід, повернення до Польщі в середу рано-вранці. Виходило, шо за 4.5 днів нам треба проїхати зі сходу на захід з міста Ларнака в місто Пафос і по дорозі побачити якомога більше цікавого.


Наш план був такий: в перший день доїхати з Ларнаки в Лімасол, заночувати там; на другий день поїхати в гори Троодос, там піднятись на гору Олімп, то найвища точка Кіпру (1951 м), вернутись назад в Лімасол, заночувати там ше раз; на третій день поїхати через місто Пафос до крутого каньйону Авакас, пройти каньйон туди і назад, вийти до моря, заночувати на березі; на четвертий день купатись і розслаблятись на пляжі, заночувати там; і в останній день повернутись в Пафос, потупити там, ввечері піти в аеропорт, поспати там кілька годин, і на літак додому.

Ми ше вдома познаходили і позберігали собі в телефони і навігатори номери більшості автобусів, якими ми маємо їхати, координати потрібних зупинок і тд. Всі кіпрські автобуси можна знайти на сайті cyprusbybus.com, там є розклади, карти маршрутів, і навіть перемикач на російську для тих, хто не осилив англійську. Далі по ходу розповіді будуть посилання на всі автобуси, якими ми їздили.


Як спати

Нас було четверо, у всіх тільки ручна поклажа (по одному наплічнику 22-28 літрів), тому для спання ми взяли два бундесверівські карімати (вони тоненькі і складаються книжкою, займають небагато місця) і два літні спальники. Карімати можна стелити впоперек, шоб цінні нирки і легені лежали на каріматах, а ноги, які не шкода — на піску чи землі, і накриватись зверху спальниками. 

Але на випадок армагедону Вася взяв ше маленький двомісний намет. В ньому ми планували ховати речі, або ховатись самим, якшо буде дощ. Без намету можна було би спокійно обійтись, це не було шось критичне, на випадок дощу досить мати шматок клейонки, ну але з наметом зручніше. У вересні тут середня мінімальна температура — 18 градусів, і в середньому лише один дощовий день, можна брати карімат, кусок клейонки, теплий светр, шкарпетки, і ше шнурок, шоб прив'язувати до себе наплічник наніч.


Шо їсти

На щастя, минули ті часи, коли доводилось брати з собою мівіну (яка зовсім не тримає), або крупи (які треба довго і нудно варити), огірки, олію для заправки і тд. Тепер можна тупо купити сушену туристичну їжу — це швидше, смачніше, поживніше і різноманітніше, ніж все, шо ти зготував би сам. З того шо я знаю, на ринку зараз є ЇDLO, Харчі і недавно з'явився James Cook

Ми закупились Джеймсами Куками, вони хоч найменш розкручені, але набагато смачніші, ніж Харчі, і суттєво дешевші, ніж ЇDLO (і, кажуть, шо теж смачніші). Правда Харчі і ЇDLO можна запарювати прямо в пакетах, вони термостійкі, відповідно не тре брати тарілки і мити їх. Це зручно, але водночас і мудацько (з точки зору екології), бо розкладаються ті пакети цілу купу років. Краще не бути покидьком і один раз купити хороші туристичні тарілки, є всякі компактні, такі шо складаються. В нас таких нема, тому ми купили собі по одному пакету Харчів, шоб запарювати Джеймсів Куків там :)

Асортимент в них поки шо не супервеликий, але вже є з чого вибирати, див. інтернет-магазин. Мені найбільше сподобався борщ, рис з м'ясом та овочами і макарони з грибами. Ше гречка з м'ясом і гороховий суп смачні. І кукурудзяна каша, але тільки якшо запарювати молоком, а на воді виходить таке собі.

Ну загалом дуже крута їжа, раджу. Трясця, сидиш собі втомлений, брудний і мокрий в якомусь болоті серед лісу, збоку в кущах сова жує бурундучка, а ти витягуєш пакетик, заливаєш кип'ятком і за пару хвилин їсиш справжній смачний борщ, ніби в мами вдома, це ж дуже круто.

Щодо питної води. Ми не знали, як там буде, тому Вася взяв проточний фільтр. І ше ми мали таблетки «Катадин», але ними не користувались.

Дорога туди

Спакувались, сіли на автобус Львів—Катовіце (квиток з busfor.ua, 450 ₴ за один), побалакали з польськими митниками (куди їдеш? а нашо в Катовіце? а куди літак? а на Кіпр чого? а на скільки? ну добже).

Заночували в хостелі, і зранку пішли на зупинку, звідки нас мав забрати автобус до аеропорту. Катовіцький аеропорт досить далеко за містом, їхати хвилин 40. Квитки можна купити наперед на сайті Matuszek, так дешевше (20 злотих за квиток).

Приїхав бус, вийшов водій, запитав чи в нас є резервація, ми сказали, так-так, привіт Матушек, показали йому смску з кодом броні, Матушек ласкаво запросив нас в бус, вдягнув темні окуляри, завів двигун і ми поїхали.

Координати зупинки, звідки їде Матушек: 50.256202, 19.016124 (вул. Анджея, неподалік залізничного вокзалу).

Далі літак в Ларнаку.

Мене Кіпр вразив з перших хвилин, як тільки я вийшов з літака. Дує гарячий вітер, пейзажі зовсім не європейські, я такого раніше не бачив, міста теж відрізняються, люди відрізняються, рослини, все відрізняється.

Ларнака

В Ларнаці нам треба було зустрітись з Васею і Мартою, які прилетіли на день раніше. Ми домовились зустрітись в районі пляжу Finikoudes, і там же ж ми планували сісти на автобус в Лімасол.

Ми не зразу знайшли автобусну зупинку біля аеропорту, бо там нічого не ясно. Ось вам панорама, знята з тієї зупинки: по центру будівля аеропорту, справа внизу по пішохідному переході йдуть якісь люди, туди йти не треба, хоч там стоїть купа автобусів; а от зліва стоять інші люди — треба йти сюди і теж тут стояти, це зупинка міських автобусів. Шоб потрапити сюди, в аеропорту треба піднятись на другий поверх і вийти через оцю підвісну галерею.

Від аеропорту до Finikoudes можна доїхати на автобусі №425. Проїзд в межах міста на Кіпрі коштує 1.5 €.

Зустріли друзів, трохи покупались в найтеплішій воді у моєму житті, і пішли на автобус до Лімасолу: Intercity Larnaca — Limassol. Квитки на міжміські автобуси коштують 4 €.

Оскільки Вася з Мартою прилетіли раніше, то в них був бонусний день: в цей день вони купили в Ларнаці два газові балони для пальника (в літаку з ними летіти не можна) і з'їздили в Айя Напу (це на схід від Ларнаки). Там гарно, але оскільки мене там не було, то я не буду нічого розказувати.

А туристичні газові балони можна купити в супермаркеті Carreаfour, у відділі кемпінгу на другому поверсі.

Лімасол, гори Троодос, Олімп

Коли ми приїхали в Лімасол, вже стемніло, сонце тут заходить дуже рано і дуже швидко, десь о восьмій вже ніч. 

Пошуки райського пляжу для ночівлі не вдались: ми довго і дуже сумно тинялись вздовж берегової лінії, спершу там тягнеться набережна, пляжу нема, потім порт, потім починається якась промислова зона із загорожами, псами та іржавими човнами; а ше то тут, то там, тусувались кіпрські пацанчики на кіпрських ладах дев'ятках, і це все не асоціювалось зі спокійним сном. 

Ми забили на пляжі і пішли в місто шукати якийсь парк, але теж не знайшли ніц хорошого, зупинились на якомусь пустирі серед міста, збоку були невеликі кущі, звалище машин, недобудований будинок, лежала стара тумбочка і взагалі було гарно. В кущах шось зашелестіло, це був не бомж з сокирою, а звичайний собі щур, ми трохи відсунулись від кущів і вирішили, шо цю ніч всі сплять в наметі, шоб щурі не бігали по нас своїми маленькими лапками. Повечеряли, випили чаю і спати.

Але четверо людей в двомісному наметі — це не спання, години за дві закінчилось повітря, ми з Васею не витримали і втекли надвір, там хоч холодніше, і щурі, але зате є чим дихати і можна лягти як король. Дівчата далі спали в наметі, вхід ми лишили відкритим, шоб зранку не довелось їх відкачувати, постелили собі светри, взяли по камінчику під голови і досипали, під ранок стало холодно, і коротше ніхто ні біса не виспався.


Вранішнє сонце у всій красі осяяло перед нами місце нашого табору.

На Кіпрі дуже багато розбитих машин, ми не раз бачили звалища, на вулицях теж дуже часто стоять. Можливо це все через туристів, які туплять на лівосторонніх дорогах.

Ми не хотіли затримуватись на цьому смітнику, бо серед міста нібито не можна ставити намет. Спакувались і пішли снідати на набережну.

Позаду цієї симпатичної дівчини видно, як виглядає берегова лінія — це шоб було зрозуміло, чому там нема де поставити намет. На оцих каменях справа ми розмістились снідати. Питну воду купляли в містах у магазинах, вона недорога, півтори літри — 1 €.

Потім пішли на автобусну станцію Leontiou Emel Station (ше вона називається Old Hospital), звідки о 9:30 їде автобус №64 до Троодоса. Він робить тільки один рейс на день, тому варто не провтикати.

Квиток до Троодоса теж коштує 1.5 €, незважаючи на те, шо це не по місту; їхати десь дві години. По дорозі кілька разів впали короткі зливи. 

Ми вийшли на кінцевій, навколо якісь маленькі кафешки і магазини сувенірів. Автобус поїхав на стоянку, назад до Лімасолу він виїжджає о 16:30 (теж лише раз на день); тому в нас було 5 годин, шоб сходити на Олімп, і цього з головою досить — маршрут там дуже легкий, автобус вивозить тебе на 1730 метрів, а висота Олімпу 1951 м, лишається тільки 200 метрів підйому. 


Олімп

Маршрут не дуже промаркований, тому ми підглядали карту на навігаторі; а можна навіть зберегти собі трек наперед:

В горах сосновий ліс, гарно і пахнючо.

Насправді підйому навіть менше, ніж 200 метрів, бо до самої вершини дійти не вийде, там британська військова база. 

Краєвиди з Олімпу не є якісь особливі і вражаючі, висота невелика, і навколо високих гір теж нема. Але гарно. І маршрут гарний, приємно так собі легенько прогулятись.

Ше там зимою катаються на лижах:

Ой хмариться-туманиться:

Поки ми робили фотографії, до нас підійшли двоє британських козаків і попросили стерти всі фото, на яких видно їхню базу. Ми чемно погодились, тому знімків бази не буде (хоча на супутникових знімках вона чомусь не замилена). Потім хлопці трошки порозпитували, як у нас справи, чи гарний в нас був день і всяке таке. До речі, це я мабуть вперше говорив зі справжніми британцями, і в них просто жахлива англійська :)

Трошки спустились і сіли обідати.

Далі під час спуску знов почалась злива:

Ми взагалі повні невдахи: за статистикою у вересні на Кіпрі дощить в середньому один день, і ми не тільки потрапили саме на цей день, нам ше й бонусний дощовий день дістався.

Коли ми спустились назад до стоянки, до автобуса була ше година часу. Нас побачив якийсь беззубий грецький дід і почав кричати всіма можливими мовами, шоб ми підходили і купляли його фрукти. Ми порозпитували ціни, грек почав нас частувати, каже — бери, бери, сливки пробуй! — і персики теж бери, всьо бери, банани, а як щодо лимона? Ми купили в нього чотири персики і два білі гранати (вперше такі побачив). Вийшло 2.50 € за все, і дід ше відсипав нам чотири сливки на халяву.

Потім ми зайшли в кафе, спершу замовили дві кави, шоб офіційно стати клієнтами і отримати право нагліти, а потім попросили власника, шоб він поставив на зарядку наші пристрої, почали всі по черзі ходити в туалет і розтягувати цю каву на годину часу. Для ефективнішого заряджання в нас був трійник, а от перехідника на британські розетки ми не взяли, але на щастя у власника він був.


Після повернення в Лімасол ми подумали, шо дуже не хочемо лишатись в цьому клятому місті ше на одну ніч, вирішили іти на автобус до Пафосу, вийти на півдорозі біля Каменів Афродіти (то теж цікаве місце), заночувати там на гарному пляжі, і зранку доїхати до Пафосу.

Тут знову почались затупи, в нас були неточні координати зупинки, з якої їде автобус в Пафос (Intercity Limassol — Paphos), ми пішли не на ту зупинку, і шо найгірше, місцеві сказали, та-та, тут їде той автобус, все добре.

По графіку автобус мав би їхати от-от, за кілька хвилин. Ми перепитали водія іншого автобуса, чи їде тут хтось на Пафос, а він каже, ні, мої юні друзі, вам треба перейти на інший бік дороги, ми перейшли, чекали там, не дочекались, знову питали людей, вони сказали, ні, що ви, Пафос це в іншу сторону, вам треба перейти на інший бік дороги; ми кажем, ми щойно звідти, а вони кажуть, дивно, дивно, потім якийсь чувачок глянув графік і каже, останній автобус вже поїхав 10 хвилин тому, панове, тому в Пафос ви вирушите вже завтра. Ми сумно попросили його порадити якесь тихе спокійне місце, де можна поставити намет і поспати, чувак порадив нам йти 5 км на схід, там є якийсь невеликий пляж.

Поки ми дійшли туди, знову стало темно. Знайшли той пляж, то така вузька смуга піску, метрів 15, потім смуга кущів, і зразу за нею набережна і дорога. Таке собі місце — ліхтарі світять, дорога шумить, але кущі хоч трохи нас ховали, ну і море близько — це приємно. Координати пляжу: 34.691280, 33.079115.

Поїли, вклались спати, Софія з Мартою в наметі, ми з Васею на каріматах надворі.


Доставка піци

Спимо собі, нікого не чіпаєм, і раптом крізь сон чути звук скутера, дуже близько. Уві сні я подумав, шо хтось їде через наші затишні кущі і зараз в темряві завалить намет або зламає нам ребра, зірвався і поки в мене прокинулась перша півкуля мозку, потім друга, то я побачив, шо метрів за 10 в кущах дійсно стоїть скутер, і від нього в бік міста віддаляється якийсь чувак.

Ми з Васею підійшли, дивимось — доставка піци, прикольно, думаємо ми, мабуть хтось замовив піцу прямо на пляж, якісь місцеві гуляки, цікаво, чи брали вони подвійний сир, хоча звісно брали, яка ж це гулянка без подвійного сиру… але все-таки закрались думки, шо це крадений скутер, бо паркуватись на піску в кущах і швидко валити — це дуже дивно.

Нічого не відбувалось, ми заснули і знову якийсь шум, встаю — чувак вернувся, цього разу в мотошоломі, шось робить, але видно тільки силует, бо за ним на набережній світить ліхтар. Можна було подумати, шо чувак ремонтує скутер, але він робив все занадто поспішно. Хотілось підійти і запитати, гей друже, може чимось допомогти, і якшо чувак не робить нічого такого, то він скаже просто та або ні, а якшо робить — то злякається і звалить. Але ми передумали, бо в чувака був ніж, а в нас були максимум ложки, а в мене і то — пластмасова — тому наші шанси злякатись і звалювати були більші, та і нашо нам проблеми в чужій країні через якийсь скутер. Ми просто сиділи і спостерігали, думаючи, шо ж там все-таки відбувається. За пару хвилин чувак завів скутер, проїхав коло пошани майже по наших ногах, знову виїхав на набережну і зник.

Ми підійшли ближче, в траві валялись рештки ящика для перевезення піци, всякі сумки і тд, коротше весь обвіс, без якого скутер тепер виглядав звичайним. Стало ясно, шо чувак його вкрав, загнав в кущі, пішов додому за шоломом і інструментами, вернувся, розбрендував, і поїхав щасливий.

Ми трохи напряглись — по-перше в сумках не було жодної піци; по-друге, раптом цей чувак за пару годин вернеться з дружбанами і нас всіх уві сні заріжуть (бо він точно бачив, шо ми його бачили); а по-третє раптом сюди припреться поліція, знайде рештки скутера, а тут ми за пару метрів бомжуємо — до нас точно були б якісь запитання.

Тому ми вирішили, шо самі викличемо поліцію. Але дзвонити дорого, а ше було би важко пояснювати ситуацію по телефону, тому ми пішли шукати місцевих, розказали все якимось студентам, попросили подзвонити їх; грек набрав поліцію, поговорив з ними і каже — вас просять підійти у відділок. Ну нічого собі, — кажемо ми, а може хай краще вони самі тягнуть сюди свої ліниві зади, на шо чувачок відповідає — не знаю, вони так сказали, ну а ми подумали, шо якшо поліції байдуже, то нам тим більше байдуже, і вернулись в кущі спати. Але нас не покидали думки про те, шо цієї ночі нас заріжуть, тому решту ночі ми з Васею чергували по 2 години. В Україні ми би не парились і спокійно спали, але ж хто знає, наскільки гарячі голови у цих кіпрських пацанчиків.

Чергування було напряжним, сидиш з налобним ліхтариком напоготові, змушуєш себе не спати, слухаєш всі звуки, обертаєшся на будь-яке шарудіння і стежиш за темними плямами людей, які проходять по пляжу. Якийсь мужик 10 хвилин стояв віддалік, курив і дивився на нас, це дуже напрягало. 

Ше пару раз в наші кущі лізли якісь мужики, шоб відлити. Перший раз я вже був впевнений, шо це той самий викрадач скутерів, бо він дуже цілеспрямовано з темряви йшов прямо на нас. Я включив ліхтарик і гукнув йому «hey mate!», але він злякався, попросив вимкнути світло, я вибачився, ми перекинулись кількома фразами і він пішов. Потім ше пару через наші кущі хтось ліз, але після того, як ці люди помічали мене, то зразу ж вдавали, ніби зовсім не збирались тут відливати, а просто собі елегантно прогулюються серед кущів. Але відчай в очах їм сховати не вдавалось.

Коротше, невдале місце. Ранкове фото:


Після сніданку пішли на зупинку чекати міський автобус №30, шоб швидко дістатись до порту, звідки о 8:00 їде автобус в Пафос.

Ми так толком і не знали, звідки той автобус відправляється, а часу було впритик; запитали водія, де нам краще вийти, шоб якнайшвидше пересісти, мужичок запитав, о котрій автобус, ми кажемо — о восьмій, він глянув на годинник і говорить, ше є цілих 3 хвилини, все буде добре, і далі як в фільмі «Таксі» — дав газу, проїхав пару поворотів, влетів на якусь площу, посигналив здалеку нашому автобусу, аби він почекав, загальмував корпус біля корпусу, ми перебігли і щасливо поїхали в Пафос. Квиток — 4 €.

Пафос

Скромне і непогане місто. У всіх містах кидається в очі, як мало навколо людей; люди є поблизу моря і в дуже туристичних місцях, а якшо відійти трохи вглиб міста, то вулиці зовсім порожні, особливо на вихідні.

Далі в нашій програмі був каньйон Авакас. Найдешевший спосіб туди дістатись з Пафосу — це автобус №615 до Coral Bay (кінцева), а там пересісти на №616 до Agios Georgios Pegeias (теж кінцева). Обидва автобуси по 1.5 €.

Ми докупили води, пішли на 615-ий, приїхали в Coral Bay. Тут знову трапилось лайно: автобус №616 не приїхав. Ми почекали ше хвилин 40 від тої години, о якій він мав бути за графіком, і почали думати над альтернативними варіантами.

Пішки до каньйону десь 10 км, в принципі реальна відстань, але не хотілось 2 години здихати під сонцем з наплічниками і купою води на собі, сил на каньйон вже би точно не лишилось. Можна пробувати стопити, але вчотирьох це напряжно.


Неподалік в тіні дерев тусувались якісь мужики, всі в блакитних сорочках, виглядало, шо це таксисти, бо збоку був якийсь готель і біля нього багато таксі. Ми підійшли запитати про автобуси до каньйону, мужички сказали, та які автобуси, санта марія, нема тут такого, і взагалі до каньйону можна доїхати тільки на джипі або квадроциклі. 

А може хтось з вас, мужиків, підкине нас до каньйону? — питаємо ми їх; думаю, можна, — відповідає один, показує нам на карті найдальшу точку, куди він може доїхати (далі типу бездоріжжя) — і то було ближче, ніж якби ми їхали 616-им автобусом; двадцять п'ять євро, — каже мужичок, але ми не здаємось, як щодо двадцяти? — відповідаємо як справжні одесити, грець з вами, — кричить мужик, і кидає на землю шапку, — по руках, сідайте! (про шапку я вигадав).

Мужичок підігнав свій новенький чорний мерседес C-класу (тут вже без перебільшень), ми закинули речі в багажник і поїхали.

Таксі за 20 євро не дуже підпадає під бомж-режим, але виглядало, шо нічим іншим ми до каньйону не доберемось, а таке гарне місце було б тупо пропускати.


Нарешті райський пляж

Таксист висадив нас десь тут: 34.911302, 32.329406. Там починається ґрунтова дорога і роздоріжжя — направо підеш, до каньйону дійдеш, наліво підеш, на райський пляж потрапиш. Досі був ранок, в нас було багато світлового дня, і ми пішли на пляж, шоб освіжитись перед каньйоном. Координати пляжу: 34.911711, 32.326197, схоже, шо він називається White River Beach, хоча ніякої річки чи навіть русла ми не бачили (або я забув).

Тут ми нарешті змогли відірватись за всі злигодні попередніх днів: накупались, відпочили, поїли і вирішили, шо вернемось сюди ночувати. Зранку тут багато тіні від скель, і сяка-така тінь тримається до обіду.


Після обіду ми зібрались і вирушили до каньйону, і це було супертупо, сонце майже в зеніті, і була така спека, шо просто здохнути, сонцезахисний крем плавився і скрапував, а ми ховались в кожній найменшій тіні шоб перепочити.

Чуваки шось роблять на банановій плантації:

Вже на підході до каньйону є колонка з водою, тут ми освіжились і добрали води. Координати колонки: 34.918700, 32.337200. Не факт, шо ця вода питна, тому ми її потім фільтрували.

Вася лікує порваний босоніжок медичним пластирем:


Каньйон Авакас

Каньйон дуже вражаючий, особливо, якшо до цього ти все життя дивився, скажімо, на сихівські панельки.

Неочікувано зустріли містера голуба. В містах не бачили жодного, а тут на тобі.

По каньйону рухатись важче, ніж підйом на Олімп, постійно треба перелазити великі камені, стрибати і тд.

Не так неочікувано, як з голубом, але набагато приємніше було зустріти гірських козлів — справжніх, трясця, гірських козлів, таких як на всіх тих фотографіях і відео в інтернеті. 

Поки дійшли до кінця каньйону, сонце пішло на спад. Якраз мали встигнути вернутись назад до темряви.

Попередження про те, шо згори іноді падають камені, а під час дощу може різко піднятись вода.

Вертаємось. По дорозі назад в мене теж порвався босоніжок, але йому було вже багато років.

Довжина каньйону в один бік — десь 4 км. Набір висоти 50 метрів. Трек:


Поки ми вернулись до входу в каньйон, якраз зовсім стемніло. Недалеко від входу стоїть стіл з лавочками і ше одна колонка з водою. Координати: 34.920683, 32.337917. Ми вирішили повечеряти серед цих благ цивілізації, а потім не втримались, почали митись, чистити зуби, прати футболки, приймати джакузі і тд.

Далі потусували назад на наш райський пляж, полягали, подивились на яскраве зоряне небо і всі діла-дрова. І вперше за весь час ВИСПАЛИСЬ.


Настав понеділок, всі пішли на роботу, а ми продовжували розслаблятись на пляжі, неначе шляхта.

Після обіду вирішили, шо було б добре піти до Agios Georgios Pegeia і розвідати, шо ж там з 616-им автобусом, бо не хотілось повертатись в Coral Bay знов на таксі.

Спакували речі, сказали па райському пляжу і пішли. Іти 2 км.

По дорозі в якомусь полі ми знайшли вай-фай і зупинились, шоб зачекінитись на рейс назад (до літака було вже менше 48-ми годин). Ми забули, шо kiwi.com сам чекінить тебе — суперперевага цього сервісу.

На цих кактусах ростуть їстівні фрукти, я колись бачив таке в Сільпо, забув, як вони називаються. Але ці ми не пробували, бо туди дуже колючо лізти :)


Дійшовши до району Agios Georgios Pegeia, ми побачили якусь-там церкву, а біля неї і кінцеву 616-го автобусу, яким ми планували доїхати сюди минулого дня. Координати: 34.902653, 32.320174. Тут сиділи якісь люди, було табло з розкладом, а за пару хвилин приїхав і сам 616-ий. Так ми пересвідчились, шо він існує і дуже цьому втішились. Можливо, в Coral Bay ми його не дочекались, бо це була неділя, і хтось з водіїв вирішив забити, чи шось таке.

Далі за планом ми мали провести біля моря решту дня, а вранці піти на 616-ий, доїхати до Coral Bay, звідти на 615-ий до Пафосу, і в кінці дня переміститись в аеропорт.

Назріло дві проблеми. По-перше ми залишились без Джеймсів Куків — точніше Вася з Мартою ше мали по одному пакету на вечерю, а ми з Софією вже ні. Ми брали їжу з розрахунком по два пакети на людину на день (сніданок і вечеря), обідати планували не щодня (типу, спека, їсти не захочеться), і вряди-годи ми думали їсти в дешевих кафе або купувати їжу в магазинах. То був тупий план, бо ні часу ні можливостей їсти десь додатково в нас не було.

Другою проблемою було те, шо в Софії саме розрядились обидва акумулятори до фотоапарату. Ми зайшли в якийсь магазин, але там крім сувенірів і шоколаду з ослячого молока більше нічого не було — ні їжі, ні перехідника на європейську вилку. 

Неподалік є ресторан з великим літнім майданчиком, він теж називається «Agios Georgios Pegeia», здалеку виглядало, шо там занадто розкішно для бомжів, але ми не злякались і зайшли, оцінили меню, замовили два грибні супи і дві порції картоплі фрі (суп 4 €, картопля 3.5 €), запитали про перехідник — він був, і попросили зарядити наш акумулятор. Посиділи там з годину, а коли йшли, я попросив їх зарядити ще один і сказав, шо повернусь за ним. Персонал там дуже милий, вони на вищому рівні поводяться навіть зі всякими немитими і незрозумілими бродягами.

Поряд із магазином сувенірів є ще одна колонка, і там пише, шо воду можна пити.


Пенсіонерський пляж

З пагорбу, на якому стоїть ресторан, ми побачили невелику затоку з пляжем і причалом. Виглядало як хороше місце для сну, тому ми почимчикували туди.

По дорозі до затоки зліва є дуже цікаве місце, там так чудернацько вимитий грунт, виглядає, ніби ти десь на Марсі (тільки з водою).

А це власне і наш ресторан, вид з пляжу:

Цей пляж здався нам дуже козирним, бо тут були лежаки — халявні лежаки. Сонце зайшло, люди вже давно розійшлись, залишились тільки ми і вони. 

До речі, недалеко на якійсь парковці є два круті біотуалети, і вони теж доступні вночі.

Ми навіть не ставили намет для речей, просто зісунули докупи чотири лежаки, сховали речі під двома середніми, вляглись і понакривались спальниками. Вночі виявилось, шо це була тупа ідея, на лежаках зручно засмагати з коктейлем в руці, але незручно спати, а крім того постійно дув вітер, і коли ти на лежаку, то він навіть знизу задуває — було холодно. Помучившись кілька годин, ми постелили карімати на піску і досипали там, стало значно краще.

Серед ночі кілька разів прибували човни, або навпаки, приїжджали пікапи з човнами на причепах і спускали їх на воду. Я так розумію, це все рибалки. Шум іноді заважає, тому тут було не так круто, як на райському пляжі, але принаймі без ніякого криміналу.

Настав ранок, наш останній день на Кіпрі. Ми позбирались ше до того, як почали сходитись люди і полізли у воду. 

Поступово приходили люди, і атмосфера ставала якоюсь дивною, зрештою ми зрозуміли, в чому причина — чим більше приходило людей, тим більшим ставав середній вік на пляжі, зрештою це стало дуже помітно, навколо були тільки радісні пенсіонери і ми. 

Причал:

Пікапи тут дуже популярні:


Їжі вже не було, ми тугіше затягнули ремені на животах (метафорично, бо ременів теж не було), і пішли вгору на 616-ий автобус. Цього разу він приїхав згідно з графіком.

Маршрут спершу йде круто вверх, через містечко Пейя (Pegeia), яке розташоване на горі, а далі так само круто спускається вниз до Coral Bay. Ми вийшли на кінцевій і пересіли на 615-ий до Пафосу. Кожний переїзд — це дуже цінний час, протягом якого можна доспати все, шо не доспалось вночі.

Доїхали до кінцевої (Kato Paphos Station). Це не просто зупинка, а невеличка станція, звідки їде багато автобусів, в тому числі в аеропорт (автобус №612). 

Ми планували їхати ним, але вийти за кілометр перед аеропортом, там є пляж; тусуватись на пляжі до ночі, а потім пішки пройтись до аеропорту і заночувати там.

Але перед цим треба було шось поїсти, бо ми вже зовсім здихали. Недалеко від станції є великий супермаркет Papantoniou Supermarket Kato Paphos. Там ми купили фруктів, булочок, молока, і ше всяких дарів цивілізацїі, потратили десь 25-30 € на чотирьох. Цієї їжі нам мало вистачити на обід, вечерю і бажано ше й на сніданок в літаку. Якшо вийти з того магазину, повернути направо і пройти метрів 30, то справа є дуже затишний провулок, затінений пальмами, ідеальне місце, шоб розслабитись і поїсти:

Нарешті випили божественного прохолодного цілющого молока, це була кульмінація всієї мандрівки:


Повернулись на станцію, чекати 612-ий автобус до аеропорту.

Недалеко від станції розташований пафосний Пафоський замок і якийсь археологічний парк. Ми з Софією були такі задовбані, шо забили і просто сиділи на станції, а Вася з Мартою пішли глянути, вони молодці :)

Автобус не приїхав, і ми припустили, шо тупимо. На станції є довідкова, чувіха повідомила, шо мабуть він затримується, і зараз вона подзвонить водію запитати, в чому справа. Водій не брав слухавку, чувіха набрала якогось інспектора, який мав би всипати перцю водію, але на щастя автобус якраз приїхав.

Там, де ми хотіли виходити, зупинки не було, але водій погодився стати серед поля. Ми пішли до моря, там є паркінг, маленький цивілізований пляж, маленький рибальський причал, туалети і навіть душі. Координати пляжу: 34.705215, 32.498062.

Ми розмістились серед якихось кам'яних брил біля причалу, там була тінь і укриття від людей. 

Поряд з пляжем було кілька трейлерів, деякі дуже сильно оброслі, ніби люди там живуть постійно.

Joy:

На вигляд як Америка, тільки машини в основному японські:

Доходив до кінця останній день мандрівки.

Ми востаннє покупались, пішли митись в душі, прихорошуватись перед літаком, вдягнули свій найкращий одяг і почепили сушитись мокрий.

Я навіть одягнув свій детектор москалів:

Виявилось, шо в одному з трейлерів дійсно живе якась місцева бабуся. Це вже навіть не можна назвати трейлером, скорше маленький табір.

Ввечері вона заводить дизель-генератор і має світло, дивиться телевізор. Ми запропонували їй балон з газом, бо за всю мандрівку використали лише один, але вона відмовилась, бо не мала підходящого пальника.

Стемніло:

Ми зібрали останні речі і вирулили до аеропорту. 

По шосе не дуже безпечно йти, узбіччя майже немає, і ше й рух такий, шо ми навіть не ризикували перебігати дорогу, шоб вийти на зустрічну.

Наш рейс був о 7 ранку. Зона відльотів зачиняється наніч, тому ми пішли на лавочки в зону прильотів. Спершу там було повно зустрічаючих, які стояли з табличками, усміхались, і бісили нас, але десь опівночі, після останнього рейсу в залі нарешті стало тихо, лавочки звільнились і ми змогли мінімально поспати.

Ну а потім нічого цікавого, літак до Кракова, автобус від аеропорту до міста за 4 €, пообідали в першому-ліпшому mleczny bar, блаблакар до Львова за 470 ₴ на людину, дві години на кордоні, і ми вдома.

Підсумок

Всі разом ми:

  • бомжували 7 днів, враховуючи дорогу туди і назад
  • потратили на всю мандрівку грубо 700 € (враховуючи дорогу, їжу і все-все-все)
  • з'їли 44 пакети James Cook
  • відфільтрували 12 літрів води
  • наїздили 300 кілометрів по Кіпру на автобусах і таксі
  • намотали 50 кілометрів пішки

Я так задовбався це все розписувати, сподіваюсь хоч хтось дочитав до кінця :)

P. S. Фотографії робила Софія (звісно крім тих, на яких видно саму Софію). ЇЇ інстаграм: instagram.com/ohsoyka