Смітник

Так спроквола надходить
Найтемніша на світі ніч...
Так спроквола надходить
Найтемніша на світі ніч...

І заступає одним єдине моє вікно,
І заступає зеленими очима,
Заступає червону потоптану траву,
Що здавалась мені птахом підстреленим.

А той той птах
Ніяк злетіти не міг...
А той той птах
Ніяк злетіти не міг...

Ніч заступає руками всохле дерево,
Ніч заступає вустами палюче сонце,
І заступає розважливими словами
Якусь дуже сумну мелодію.

Я вже нічого
Крім тої ночі не бачу...
Я вже нічого
Крім тої ночі не бачу...

Та тільки чую, як десь далеко-далеко,
Поза її руками, поза її вустами, поза її очима
Раптом залопоче крилами
Червона трава.

Довго літає над нами...

Так спроквола надходить
Найтемніша на світі ніч...

Gerard Mas sculptures

Потрібно мати місце для себе в житті. І прагнути свободи не є чимось утопічним чи ганебним (хоча часто я відчуваю, ніби я якась неправильна, всі працюють і нічьо, а я вимагаю чогось більшого). Але я така людина! Якщо я сиджу в офісі, а за вікном гарна погода, а я не можу вийти погуляти, то мені байдуже на 100% скільки грошей я в цей день заробила, для мене він згаяний.

Дивлячись з вікна маршрутки на архітектуру найулюбленішого в світі міста, я думала про красу, конкретно — про прагнення людини до краси, намагалась знайти раціональне пояснення чомусь ірраціональному… Мій погляд зупинився на двох сусідніх будинках: один був звичайною коробкою з вікнами, збудований з плит, здається він був жовтим, але душі чи радості це йому не прибавляло; інший був старим і сірим, вікна обрамлені рамками з ліпниною, ковані перила на балконах, на даху — башня з круглим дахом і вікнами в ньому… Він був красивим. Я дивилась на дві одвічні протилежності: щось, зроблене без душі і лише для того, щоб виконувати свої функції, і щось, що окрім основної функції дарує ще й бажання жити, годує око і душу, заставляє захоплюватись людством вцілому, його величчю і силою його творчості. Дивлячись на другий будинок я зрозуміла, що ліпнину, перила і башенку можна було би й не робити, практичної цінності вони не несуть; зрозуміла, що любов і бажання краси для нас якесь природнє, органічне, бо лише другий будинок виглядав мені правильним.
Красі ні до чого питання “для чого?”, “для кого і кому це потрібно?”, “яка користь?”. Краса просто є; вона відповідає на питання які не вкласти в слова.

Одна маленька дівчинка
пішла гуляти в сад.
Там дві зелені яблуньки
край тину стали вряд.

Під вітами три квітоньки,
чотири будяки.
Над ними п'ять метеликів
ведуть свої танки.

Шість коників змагаються —
хто вище всіх плигне?
А сім пташок цвірінькають,
вітаючи мене.

До тину між деревами
драбину я припну,
угору по драбиночці
аж вісім раз ступну.

У мене дев'ять друзів є,
покличу їх мерщій
і десять стиглих яблучок
складу у кошик свій.

Смачних рум'яних яблучок
нам вистачить усім:
я друзям дам по одному,
сама десяте з'їм.

Іван Боришко

If someone that you don't like invites you to their child birthday buy their kid a drum
Марк Геддон «Загадковий нічний інцидент із собакою»
Мені подобаються собаки. Завжди можна зрозуміти, про що думає собака. У нього є чотири стани. Щасливий, сумний, злий і зосереджений. А також собаки вірні й не брешуть, оскільки не вміють розмовляти.
Він ставив забагато запитань і ставив їх надто швидко. Вони накопичувалися в моїй голові, наче хлібини на заводі, де працює Дядько Террі. Це завод-пекарня, і він керує різальними машинами. Інколи різалка працює недостатньо швидко, а хліб усе прибуває, і створюється затор. Інколи я думаю, що мій розум — це теж машина, але не обов’язково для нарізання хліба. Мені так легше пояснювати людям, що відбувається в моїй голові.
Я погано розумію людей. На це є дві основні причини. Перша основна причина полягає в тому, що люди часто спілкуються без слів. Шивон каже, що як підняти одну брову вгору, то це може означати дуже різні речі. Це може означати «я хочу мати з тобою секс», а ще може означати «гадаю, ти щойно сказав дурницю». Шивон також каже, що як стулити рота й гучно видихнути крізь ніздрі, то це може означати, що ти розслаблений, чи зануджений, чи сердитий — усе залежить від того, скільки повітря виходить з твого носа й з якою швидкістю, яку форму має твій рот, коли ти це робиш, як ти сидиш, що ти щойно сказав і ще сотні інших речей, які є надто складними, аби збагнути їх за декілька секунд.
Батько сказав, що вона померла від серцевого нападу, і це було неочікувано.
— Від якого типу серцевого нападу? — спитав я, оскільки здивувався.
Матері було лише 38 років, а серцеві напади зазвичай бувають у літніх людей, а Мати вела активний спосіб життя, їздила на велосипеді, споживала здорову їжу, багату на клітковину з низьким вмістом насичених жирів, як-то: курятина, овочі та мюслі. Батько сказав, що він не знає, який саме серцевий напад у неї стався, і що зараз був недоречний час, аби ставити такі запитання. Я припустив, що, можливо, це була аневризма.
Серцевий напад — це коли якісь серцеві м’язи не отримують достатньо крові й відмирають. Існує два основних типи серцевих нападів. Перший — це емболія. Це коли кров’яний згусток блокує одну з судин, що несуть кров до серцевих м’язів. І цього можна уникнути, якщо приймати аспірин і їсти рибу. Ось чому в ескімосів не буває серцевих нападів такого типу, бо вони харчуються рибою, а риба перешкоджає згортанню крові, але якщо вони сильно поріжуться, то можуть стекти кров’ю. Проте аневризма — це коли кровоносна судина рветься і кров не надходить до серця, оскільки відбувається витікання. Можна отримати аневризму, коли в кровоносній судині є слабке місце, як, наприклад, у місіс Гардисті, яка жила в 72-му будинку на нашій вулиці. У неї було слабке місце в стінці кровоносної судини шиї, і вона померла просто через те, що повернула назад голову, коли паркувала машину на автостоянці. З іншого боку, то могла бути емболія, оскільки кров скоріше згортається, коли ти лежиш протягом довгого часу, як, наприклад, у лікарні.
Я замислився, чи не вбила Веллінгтона сама місіс Шиєрс. Але якби вона сама його вбила, то чого б тоді вибігла зі свого дому з криком: «Що ж ти, бляха, наробив із моїм собакою?» Я вирішив, що місіс Шиєрс, імовірніше, не вбивала Веллінгтона. Але хто б його не вбив, він зробив це за допомогою вил місіс Шиєрс. А сарай було замкнено. Це означало, що хтось мав ключ від сараю місіс Шиєрс, або вона його замкнула, або забула вила в саду. Я почув якийсь шум, озирнувся й побачив місіс Шиєрс, яка стояла на моріжку й дивилася на мене.
— Я прийшов подивитися, чи є в сараї вила, — пояснив я.
— Якщо ти не підеш, то я знову викличу поліцію, — заявила вона.
Тож я пішов додому. Коли я повернувся, то привітався з Батьком, пішов нагору, погодував Тобі, свого щура, і мені було радісно, оскільки я був детективом і розслідував справу.
Ось що насправді відбувається, коли ти помираєш: мозок припиняє працювати, а тіло розкладається, як сталося з Кроликом, який помер, і ми поховали його в землі в дальньому кутку саду. Усі його молекули розпалися на інші молекули, вони пішли в землю, їх з’їли хробаки, і вони потрапили в рослини, і якщо за 10 років піти й вирити яму на тому самому місці, то ти не знайдеш нічого, окрім скелета. А за 1000 років зникне і скелет. І це добре, бо Кролик тепер став частиною квітів, яблуні й куща глоду. Коли люди помирають, їх інколи кладуть у домовини, а це означає, що вони не змішаються з землею, поки не прогниє дерево тої домовини. Але тіло Матері піддали кремації. Це означає, що її поклали в домовину, спалили, змололи, перетворили на попіл і дим. Я не знаю, що відбулося з попелом і не зміг запитати в крематорії, оскільки мене не було на похороні. Але дим виходить крізь димар і потрапляє в повітря, і я інколи дивлюся на небо й думаю про те, що молекули Матері там, або в хмарах над Африкою чи Антарктикою, або спускаються зливою на дощові ліси в Бразилії, або випадають десь снігом.
…ця хмара могла би бути інопланетним космічним кораблем. Люди гадають, що інопланетний космічний корабель має бути твердим, зробленим із металу, мати прожектори по всьому корпусу й дуже повільно рухатися небом, оскільки саме такий вигляд мав би космічний корабель, якби його збудували люди, якби могли будувати такі великі кораблі. Проте інопланетяни, імовірніше, дуже відрізняються від нас, якщо вони існують. Вони можуть бути схожі на великих слимаків або бути пласкими, наче віддзеркалення. Або вони можуть бути завбільшки з планети. Або вони взагалі можуть не мати тіл. Вони можуть бути інформацією, як у комп’ютері. А їхні космічні кораблі можуть бути схожі на хмари або зроблені з непов’язаних предметів, таких як пил або листя.
Але людська свідомість — це просто складна машина. І коли ми дивимося на речі, то гадаємо, що просто дивимося крізь наші очі, наче визираємо з маленьких вікон, і що в нас у голові є якась особистість, але це не так. Ми дивимося на монітори всередині своїх голів, і вони схожі на комп’ютерні монітори. І я про це знаю, оскільки бачив експеримент, який показували по телевізору в серіалі під назвою «Як працює мозок». У цьому експерименті вам на голову вдягається шапочка з електродами, і ви маєте читати з екрана текст. Він схожий на звичайний текст, і нічого в ньому не змінюється. Але згодом, поки ваші очі рухаються текстом, ви починаєте розуміти, що відбувається щось дуже дивне, оскільки коли ви намагаєтеся прочитати уривок, який уже читали раніше, то він уже має інший вигляд. А це відбувається через те, що поки ваші очі перестрибують з одного місця на інше, то ви нічого не бачите, ви сліпі. Ці стрибки називаються саккадами. Оскільки якби ви бачили все, поки очі перестрибують з одного місця на інше, то у вас би запаморочилося в голові. А в цьому експерименті було використано сенсор, який вирізняв, коли очі перестрибували з одного місця на інше, а коли вони так робили, то він змінював слова в тексті саме в тому місці, яке ви пропустили. Але під час саккад ви не помічаєте, що сліпнете, оскільки ваш мозок заповнює монітор у вашій голові, і вам здається, що ви визираєте з двох маленьких вікон. І ви не помічаєте, що в іншому уривку тексту змінюються слова, оскільки ваша свідомість заповнює прогалини речами, на які ви в цей момент не дивитеся.
Мені треба було забиратися з дому. Батько вбив Веллінгтона. А це означало, що він міг убити мене, оскільки я не міг йому довіряти, навіть попри те, що він сказав «Довірся мені», оскільки він збрехав про дуже важливу річ. Але я не міг забратися з дому тої ж миті, оскільки він би мене помітив, тож довелося чекати, поки він засне. Була 11:16 вечора.
"Haven't you read that book before?"
"No."
"I'm sure you have."
"No, that was a different me."
"Why, what's changed?"
"I read this book."

Насамперед, треба мріяти. І зразу раціональна порада: старатися, аби тобі кожної ночі снився сон. А коли тобі не сняться сни, то подумати чому.

Не знаю, як це пояснити. Це мій рецепт. Коли не сняться сни, отже, треба думати, що там поза сном, наяву? Коли сняться сни — це означає, що я живу. Коли драйв у житті, щось продукуєш і воно вдається, то й сни стають кольоровіші. 
Володя Кабань
Іде в магазин
По салямі.

А продавщиця йому каже:
Володя!
Та глянь на себе.

Roger Musson — The Professional Guide to Wheelbuilding

є час обіймати — і час уникати обіймів
є час щоб єднатись — і час залишатися вільним
є час на розмову — і час німувати у тиші
є час для любові — і є для байдужості ніша
усьому свій час і усьому доречна хвилина
і хвиля що винесла нас теж невдовзі відрине
і ніжність що нас підриває колись та й погасне
по-іншому тут не буває — живе те що вчасне
а що не на часі — те так і загине невчасним
бо виключно вчасно із нами трапляється щастя
тож будьмо уважні і будьмо для себе доречні
уміймо відважно дозволити іншому втечу
є час щоб кохати — й кохання що часу не знає
є час обіймати — і я от тебе обіймаю