Смітник

John Brosio

Vaccination, by 太田聴雨/Ota Chou, 1934.

«Вигнання з раю», 2021 р.

German soldier from Infanterie-Regiment „von Manstein“ (Schleswigsches) Nr. 84 posing for a photograph with a girl holding an evergreen twig for Christmas, ca. December 1914.

Подвиг Віталіка

Це я щас короче... думаю... Зачем оно мне все нада було... ху-у-у. Тяжко, дуже тяжко. Я ніколи не думав, що може бути так тяжко. Тьфу. Я шизєю від тих всіх турістів, котрі, блять, по десять днів тут торчать. Он два паляка (зближує). От, два штемпа якраз сіли, хавають, а я вже голодний... Голодний, як собака, жерти хочу ну просто піздец, но поки на точку не дойдем, короче, ніякої хавки. Я собі як представлю, шо ше не дойшли, а ше нада спускатися, думаю всьо, мені піздец, я більш ніколи не піду в гори блять, я рішив ше це паследній, перший і паследній мій васход на гору блять. Всьо жопа! Реально!

От ета все гори. Гори, гори, гори. Я зараз видихся з сил повністю. Ху-у-у. Останні... останні ривки були... ну по дуже крутих подйомах.. по дуже.. крутому.. схилу..  по камнях. Щас мені надо піти добратись до Чорногірья. Я вже дуже близько. Перед тим там ше є один.. казали мені, шо є один участок опасний... Іду я зараз туди сам. Валера відстав у нього язва, в нього болить язва. Валера відстав... А я зараз ліг на мох, зроблю десятихвилинну перерву, можливо 20-ти, бо тому шо спати хочеться.. руки трясуться, про сігарєти забув, води з собою реально нема.. короче як в Діскавері. Щас я покажу куда мені надо викарабкатись, вот туда, через цей сніг пройти, от на цей хребет. Як я ето зделаю... я незнаю, но туда мені надо, треба попасти. Ху-у-у, в переді в мене ще багато, і багато чуствую, що пізда. До нових зустрічей.

Я вже перебрався через перевал, зараз йду.. короче йду я зараз от туда.. щаз зближу.. туда,  і вот так, вот так, вот так, тууууда... короче по цьому хребту я ще маю прооойти вот так сюда, сюдою. Це всьо я должен щас буду подолати.. а йду якраз вот звідси через перевал. Казали, що тут мають бути десь джерела, незнаю, зараз йду сам, може я й заблудився, можливо, я зараз не туди йду, но мені вже робиться страшно, тут ні душі блять, гадюк дахуя, і ну його нахрен. Сегарети біля себе є, но курити даже не думаю, труба. В роті пересохло, я вже жер сніг, реально! Мабілка не тяне, блін! хоть би передзвонив спитав, в яку сторону бляха, а то незнаю.. Короче йду на вмання, думаю, шо йду правильно, єслі шо будем іскать туристов, ги-ги. Ой бляха, нахрена воно мені всьо надо було.. Єслі чесно шо то воно мені не хочеться.. вже нічого.. хочу додому. Блять ще й голодний! Вова забрав в мене всю хавку, кинув йому в рюкзак, бляха, булочки,  блін, студенські з ковбасою жареною і воду.... блін... і як то щас даже незнаю... єслі я його щас не найду, єсли я йду неправильно, то я буду галодний до вечора, бо до вечора думаю що вернусь.. короче пішов я дальше.

Короче зараз я шагаю... короче зараз я знахожусь на одному... на одній з висот... я забув як вона називається. Мені так казали, но я незнаю. Я зараз йду сам просто... сам, реально без провідника, без карти, без ніхрена. Мені пиляти ще дохрена.. ще час.. Я незнаю чи хватить мені часу хватитися до вечора, но думаю шо шо.. От будь-ласка ті камні... відкривається панорама прекрасна. Просто атас, просто атас, ета не передати словами.. Воно напевно цього коштує, напевно воно всього того коштує... Оказується карпати настільки великі, їх просто не описати. Ну лано я небуду.. не буду витрачати час .. пішов я дальше.

Всьо я вже доходжу до своєї целі, короче, думаю шо єслі я дойду, то до наставання темноти я встигну, думаю, короче, що всьо получиться. Це екстрім, я їбу бля, последній раз бля, реально!

Всьо, я добрався ху-у-у.. Я виконав, ги-ги, ой бляха, то шо задумав. Я навіть говорити не можу. У мене трусяться руки, ноги в мене німіють, я не можу вже бляха, всьо труба.. бля терпне, аш бляха губи терпнуть. Мені срочно нужно півчасовой сон, шас зараз десь піду посплю і відправляюсь назад, щоб з темнотою назад. Зараз чотири часа. Щас щоб ще дощ тут не влупив, бо чую хмаррки такі, бачу так назрівають. Це є цей знаменитий Піп Іван. Вот це, це, от це от крепость, вот він.. Це всьо обсерваторія, короче, це всьо обсерваторія, тут колись була обсерваторія, а ось це найвища точка, я щас знахожуся на найвищій точці. Вот надпісь чортова блять Піп Іван 2028 метрів блять, короче два кілометра двадцять вісім метрів. Краєвиид каешно сума сойти, щас я зближу шоб було... я троха погано бачу в камеру, бо тому що мені тут бля .. Ну гори тут просто.. пейзаж такий ну.. абасратса і не всцатса. Чесне слово бля це коштує того, щоб сюди прийти, що робиться в низу ... жопа короче ета просто атас, я незнаю чи поїду другий раз, ну наверно не, я більше не піддам себе таким випробуванням, но Карпати.. Карпати неймовіно, неймовірно великі, вражаючі, це коштує того, щоб сюди ходили люди з всіх сторін, от фотографіровались, зустрічались, говорили.. Щас мені надо короче он в ту сторону, і туда.. туда по хребту і короче десь туда.. вопше не, вот туда, да...

Короче, я вот вам був так і не сказав. Назад по дорозі я був всьотакі правильно йшов сюда, коли думав, шо заблудився, я блять зустрів Вову і забрав в нього свої булки з ковбасою, кайф непередаваємий. Я зараз дивлюся з висоти на гори. Чекай де Говерла? там помоєму Говерла, вроді да, там. Вищої точки нема, там Говерла. Вона вище тільки на 40 м, ніж то шо є зараз, а я щас жру свою булку. Бля чесне слово, в мене такі відчуття, я такого ще ніколи не відчував. Я пригав з парашута, я ниряв, кайфував да! Но то шо я зараз наблюдаю, просто не передаваємо, так зараз можна писати вірші реально, тут просто можна писати вірші, дивлячись на то всьо. Настільки Карпати могутні, інакшим словом не назвеш, мощні, могутні, які вони такі непередаваємі... просто їх дуже тяжко описати. Карпати це Карпати, відчуття аж переповнюють, но їсти всеравно хочеться. Щас як уявлю, скільки мені пиляти назад, це ж кілометрів 20, може 30, я незнаю... ашизеть можна... дурак я конешно конкретний... самокритично... но це просто атас! воно цього коштувало! Но другий раз я не піду неа, нее.  Добре всім пака!