Краса життя — у його непередбачуваності
Сидів вночі у зариганій квартирі у невеличкому напіврозваленому селищі, роздивлявся свіжі супутникові знімки у найкращій у світі українській системі ситуаційної обізнаності «Дельта», шукав цікаву інформацію для розвідки і планував польотні місії на наступний день. По всій квартирі хропіли розкидані побратими, за стіною хропів невідомий мужик. Над будинком транзитом пролітали шахеди.
Після цього був чудовий і звичайний осінній день. Ніжний вітерець лагідно підтримував Мару, поки вона летіла за 65 кілометрів від нас, а поруч з нашою посадкою незібрані соняшники глухо стукались головами один об одного.
Ззаду за нами раптово не починав стріляти дружній Град, розриваючи повітря і заставляючи тебе робити вигляд, ніби тобі взагалі нестрашно. Навколо не крутились підозрілі фпв, про які ти сам себе переконуєш «та це своя», поки вона не падає десь в землю і вибухає. Лиш маленькі мишки та синички шаруділи навкруги, інколи зупиняючись аби привітатись між собою та обговорити новини з фронту.
Ми зробили пару стабільних, безпригодних вильотів у запланований район, тоді неспішно роздивилися знімки і підтвердили непогане скупчення техніки глибоко в тилу. Я закинув фото та координати в кілька чатів, поспілкувався про це з різними веселими хлопцям та дівчатами.
Ввечері я знову відкрив ноутбук і сів дивитися трансляції з ударних дронів тих самих хлопців та дівчат. Їхні наземні групи біля лбз підготували дрони і бк, а оператори, які керують дронами через інтернет, десь далеко в тилу відкрили по баночці живчика з валер'янкою і піднялися у повітря.
Це все неспішні процеси, шлях до цілей був довгим, минуло кілька годин від початку операції, перш ніж дрони наблизились до цільового району.
У всіх все йшло за планом, рутинно, розмірено. Ми знаходимо цілі у них, і завдаємо їм ударів — вони роблять те саме з нами. Життя цього дня і цієї ночі у всіх було різним, але звичайним.
Все було так, аж поки у одного з чотирьох дронів через сильний зустрічний вітер не почала капітально просідати батарея. Якоїсь миті оператор прийняв той факт, що він не встигне долетіти до цілі. Це було сумно, але так буває. Якби це сталось ближче до лбз, завжди можна було би швидко знайти запасну ціль і скинути всі боєприпаси хоч кудись. Та це була дальня місія, дрон залетів вже 35 км в тил, тут були лише безкрайні порожні поля та посадки.
Оператор сумно крутив камерою по сторонах, у пошуках хоч якоїсь цікавої теплової сигнатури, а останні проценти батареї танули на очах. Цей дрон вже був приреченим, змарнованим. Із забутої банки живчика даремно виходили бульбашки. Життя у всіх було звичайним, таке стається повсякчас.
Аж раптом скраєчку екрана, немов Вифлеємська зірка, яка сповістила світу радісну вістку народження маленького Ісуса, з'явилася крихітна біла цяточка. Цяточка повільно росла і набувала все чіткіших обрисів
За 35 кілометрів від лбз, посеред звичайної тихої ночі, польовою дорогою їхала буханка з трьома росіянами, життя яких теж було буденним та звичайним.
Напевно, вони не були важливими полковниками, начальниками штабів, фаховими пілотами чи елітною спецурою. Вони були нікому не цікавими звичайними росіянами, які просто їхали собі у одне із міст Луганщини по якихось своїх окупантських справах.
Можливо, ніхто з них ні разу навіть не доїжджав до лбз, а самі вони не звикли чути жахливий гул дрона, випадати з кабіни і бігти ховатися в деревах.
Ніхто з них не думав, що цієї тихої ночі, за цілих 35 кілометрів від фронту, у спокійному та мирному тилу, де усі їздять на розслабоні, без зброї напоготові, де не треба вмикати РЕБ, де ніхто і ніколи не полює за буханками, де удари здійснюють лише по важливих цілях — за незвичайним збігом обставин, вони зустрінуться з сумним заблукалим дроном, завантаженим С4 та долею.
І навіть не з фпв за 500 баксів, а з величезним, страшним дроном, якого би ніхто і ніколи не потратив на таку непріоритетну, жалюгідну ціль так далеко від фронту — якби не розряджена батарея.
Ніхто з них точно не думав, що цієї тихої ночі, за цілих 35 км від фронту, у спокійному та мирному тилу, за незвичайним збігом обставин, усі вони раптово помруть. Але краса життя — у його непередбачуваності, за кілька хвилин усі вони раптово померли.
