Навколо львівського аеропорту

Давно хотів проїхатись навколо аеропорту, бо крім можливості подивитись з різних сторін на сам аеропорт (шо вже дуже цікаво – там же ж, трясця, літаки літають), можна ше й спробувати дослідити потенційно цікаві об'єкти, яких навколо багато: якесь паливне сховище, покинутий готель «Тустань», руїни військової бази А-1544, завод ЛОРТА, стоянка автобусів АТП №1, військові гуртожитки, залізнична станція Скнилів, авіаційно-ремонтний завод, стоянка військових літаків, асфальтний завод, база ВПС, метеостанція, пожежна частина аеропорту, скнилівський цвинтар і ше купа закинутих будівель. Та й просто завжди цікаво освітлювати для себе темні плями на карті.

Почалась ця поїздка ше 10-го лютого, в той день ми проїхали лише половину — швидко темніло, і загалом по снігах не так легко їдеться; потім десь за тиждень я їздив суто пофотографувати літаки на одну точку з боку Скнилова; а наступну половину маршруту поїхав вже майже через місяць, 9 березня. Тому фотографії будуть намішані і з різною погодою.

Перша половина маршруту виглядала отак:

Почали ми з торця злітно-посадкової смуги біля вул. Кульпарківської (жирна крапка на карті). 

Якраз полетів Boeing-737 UR-PSG до Києва. Літаки теж мають номерні знаки, очевидно, для летючої патрульної поліції.

Вогні злітно-посадкової смуги і антени курсового радіомаяка (це оці червоно-білі штурпаки). Вони випромінюють радіосигнали, по яких пілоти при посадці визначають, чи не відхилився їхній курс від потрібного в горизонтальній площині, тобто вправо чи вліво:

Ше є глісадний радіомаяк:

Глісада — це траекторія зниження літака; не треба бути генієм, шоб допетрати, яке призначення глісадного маяка — під час посадки він допомагає пілотам дотримуватись правильної траекторії у вертикальній площині, тобто бачити, чи не є літак в поточний момент часу вище або нижче, ніж треба.

Тобто, курсові радіомаяки — це горизонтальна площина, глісадний — вертикальна. Разом система цих маяків називається ILS (Instrument Landing System — система посадки за приладами).

В деяких ситуаціях пілоти заходять на посадку візуально, на око, без використання приладів. Для цього використовують систему PAPI (Precision Approach Path Indicator — індикатор траекторії точного заходу). Це чотири світлові маяки, в кожному з яких є червона і біла лампи.

Призначення PAPI таке саме, як і в глісадного маяка — вона допомагає дотримуватись правильної тракеторії зниження. На кожному з чотирьох світлових маяків кути випромінювання червоного і білого світла відрегульовано таким чином, шо:

  1. Коли ти летиш суттєво вище правильної глісади, всі вогні ти бачиш білими.
  2. Коли трохи вище, ніж треба — три вогні білі, один червоний.
  3. Коли траекторія правильна — два білі, два червоні.
  4. Трохи занизько — три червоні, один білий.
  5. Суттєво занизько — всі червоні.


Якшо розвернутись на 180 градусів, там теж вогні; від місця, де ми стоїмо, вони тягнуться ше на 400 метрів, перетинають Кульпарківську і заходять аж до Сокільницького саду. Загальна довжина вогнів з цього боку аеропорту десь пів кілометра.

Тут гарне місце, шоб зблизька порозглядати літаки під час зльоту і посадки, особливо в темряві, коли все світиться різними кольорами. А під пивко, як відомо, будь-яка справа йде веселіше:

Огинаємо смугу з правого боку. Попід огорожу тут кущі і сніг, не проїжджабельно.

З протилежного боку огорожі по всьому периметру аеропорту проходить ідеальна велодоріжка; єдиний її мінус — це те, шо вона з того боку, а ти — з цього, і між вами не лише висока огорожа з колючим дротом, а ше й адміністративна або й кримінальна стаття (не знаю, шо там світить за незаконне проникнення на територію аеропорту). Сумно думати, як чарівно ти міг би нею їхати, але натомість ти пхаєшся своїми промоклими ногами через сніг і тягнеш на собі ровер.

З певним періодом цією доріжкою проїжджає патрульна машина аеропорту.

Свіженький ЖК «Фамілія»:

Поряд будується трохи більш модний ЖК «Місто трав»:

Стало цікаво принагідно глянути, шо там набудували, аби трохи бути в курсі справ львівських новобудов.

ЖК Фамілія — черговий мурашник, на вигляд нічого особливого, поверхів багато, затишку мало:

Тут домінують машини, а не люди:

Місця шоб десь погуляти, провести час біля будинку, немає, можна тупо приїхати після роботи машиною, і йти гнити до хати.

Ше мені не сподобалось, шо будинок вже зданий, люди живуть (вже здається десь рік, чи скільки), а в дворі ше всюди пісок, щебінь розсипаний, а в такий вітряний день, як сьогодні — взагалі піщані бурі.

Дитячий майданчик, який привчає дітей страждати змалку:

Стало сумно, шо досі будують такий повний відстій. І це ж лише перше враження, я на дві хвилини заїхав глянути. Якшо там дивитись на якість робіт, планування і тд, то мабуть питань буде ше більше. Коротше, я би в такому житлі хіба шо ригав.

Сусідній ЖК «Місто трав» ззовні виглядає досить симпатично.

А всередині там взагалі повний капець. Почнемо з того, шо так просто всередину я потрапити не зміг — туди немає заїзду. Тупо неможливо заїхати машиною. Потрапити всередину можна лише через під'їзди, на щастя мені саме підвернулось молоде подружжя, яке щасливо несло до себе в дім якусь плиту ДСП, і я, з їхнього дозволу, зайшов разом з ними. І побачив, трясця, таке:

Це ж здохнути, який крутий двір! Не думав, шо у Львові десь таке є. Виглядає дуже затишно і сучасно. Жодної машини у дворі, я не придивився, але підозрюю, шо тут підземна парковка, бо, по-перше, десь вона таки мусить бути, а по-друге, на це вказує присутність багатьох вентиляційних шахт — які, до речі, теж дуже красиво і стильно оформлені. Загалом тут якийсь рай, все таке гарне і затишне. І це не мурашник, всі корпуси мають різну поверховість, є високі, є малі, нема цього ефекту колодязя, коли навколо тебе по 9+ поверхів і квадратик неба угорі. Тут нормальний дитячий майданчик, лавочки, всяка фігня, велопарковки.

Коротше, цей ЖК на мене справив враження, тут прям хочеться жити. Ви тільки подивіться на цю трав'яну білку, шоб я здох двічі:

Ціни тут ясно шо відрізняються, але менш кардинально, ніж я думав, метр квадратний в «Фамілії» коштує ~ 16 тис. ₴, а в «Місто трав» ~ 19 тис.


Вертаємось до аеропорту. Далі починається величезний гаражний кооператив, а між гаражами і аеропортом якимось чином ше втиснулись кілька городів. Справа видніються вул. Наукова і Пулюя.

Хтось дбайливо приносить органічне сміття:

Гаражне життя:

Незвичний вид на Victoria Gardens:

З-під землі витікає брудна річечка — не знаю, звідки і куди вона тече. Десь тут проходить Південно-Західний колектор, але я без поняття, чи має цей потічок якесь відношення до нього. Але цікаво те, шо далі він затікає прямо під аеропорт:

На території гаражів ми помітили дивні хрести, думали, шо може там поховані якісь домашні улюбленці, але ні:

З-за рогу сусіднього гаража з'явився дядько, і пояснив, шо є тут один мудило, якого всі ненавидять, бо він зробив біля гаражів звалище сміття, а хрести з написами «Тут спочиває той, що виносив сміття» і «Вільне місце» вони поставили, аби натякнути мудилі на серйозність ситуації. 

Дядько, мабуть, вирішив, шо ми якісь журналісти, бо попросив сфотографувати гараж мудила. Побачите власника — передайте, хай буде людиною і вивезе сміття:


Трохи далі до огорожі аеропорту примикає інший паркан, це починається якийсь дачний масив. На щастя там є двері, і на щастя вони були відчинені, тому нам вдалось просочитися далі. В цьому місці, до речі, було би дуже легко перелізти через огорожу. Ну то так, якби комусь раптом дуже хотілося.

Потім нам довелось таки віддалитись від огорожі, бо не хотілось лізти через приватні ділянки, пішли по вуличці між дачами.

Дачі як дачі:

Хоча є і мажорніші:

Покидаємо територію з протилежного боку і стараємось повернутись якомога ближче до аеропорту:


Історію аеропорту можна поділити на «до Євро-2012» і «після». «До» аеропорт був старим, роздовбаним і нікому не потрібним, літало сюди приблизно два з половиною літаки на місяць, з радіоапаратури тут було, мабуть, лише старе радейко в будці вахтера, по якому він щоранку слухав виграшні номери лотереї, сподіваючись злиняти звідси, а огороджений сам аеропорт був десь так, як ті дачі. Модний сітчатий паркан з колючим дротом і датчиками вібрації поставили тільки в 2012-му році. Ця бетонна огорожа, напевно, теж зі старих часів, а серйозність її можна пояснити хіба тим, шо прямо попід нею проходить дорога:

Антена і будиночок невідомого мені призначення:

Приземлився ше один Boeing-737, це рейс з Мінська:


Проїхавши ше трохи далі, ми потрапили на дорогу до нового терміналу:

Термінал «А». Загалом тут так само сумно і депресивно, як і на решті околиць аеропорту:

Шкода, але всі місця, в які туристи в першу чергу потрапляють, прибувши до Львова, виглядають не дуже надихаюче — залізничний вокзал у Львові страшний, автостанції ше гірші, аеропорт з цього всього, звісно, найкращий, але кращати йому ше є куди. Хоч це і новий термінал, але щось його не дуже підтримують у пристойному стані, з кожним роком виглядає все більш занедбано.

Тільки тролейбуси «Електрон» і Васін шолом вносять хоч трохи барв у цей пейзаж.

Не парадний вхід до терміналу:

В підвалі розташоване багажне відділення, тут багаж сортують і всяке таке. Крізь огорожу погано видно, але там є конвеєр, маленький багажний тягач, якісь інформаційні монітори і тд.

Цей напис вітає тих, хто тільки-но вийшов з літака:

Цього сніговика могли зробити тільки працівники аеропорту. Гарно, шо в них теж випадає хвилина розважитись:

Біля одного з трапів стоїть той самий літак з Білорусі, який ми бачили 15 хвилин тому під час посадки:

Диспетчерська вежа. Було б мегацікаво в ній побувати.

Дід іде нізвідки в нікуди:


Переміщуємось до старого терміналу:

Потрапивши сюди, згадуєш, шо насправді новий термінал дуже і дуже крутий.

Всередині:

Цікаво, шо цей термінал планують відновити і зробити з нього «термінал підвищеного комфорту», бо очікується, шо у 2019-му році пасажиропотік до Львова значно зросте через відкриття багатьох нових лоукост-рейсів. Сподіваюсь, під час реконструкції заберуть цю пляшку «Моршинської слабогазованої», яка підпирає елементи колони:

Шпиль аеропорту, мабуть, водночас був диспетчерською вежею:

Залишки кафе, названого на честь Ан-22 «Антей»:

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт „Львів“ імені Данила Галицького». Рівень безпеки: високий. Навіть боларди поставили, шоб браму не можна було протаранити машиною.

Ше одна ригайлівка:

Далі йде якась євангелістська, чи яка там, церква:

Всередині сцена, гітари, комбіки, барабани! Думаю, служби тут виглядають якось отак, треба обов'язково колись сходити:

Розклад богослужінь, якби кому треба було:

Ше якась дивина поряд:

Поступово віддаляємось від терміналів. Покинутий готель «Тустань»:

Його закрили у 2012-му році начебто на реконструкцію, але не схоже, шо з того часу шось робили. Зараз його знову хочуть відновити.

З готелем сусідить звичайний собі житловий будинок:

Далі в кущах захований нічний клуб «Містер Твістер». Як пише сайт клубу, «Розташування в тихій частині вулиці Любінської надає Клубу дещо „заміського“ шику, відділяючи моменти Вашого відпочинку від набридливого галасу міста».

Поряд проходить дорога до паливного сховища аеропорту. Зліва видно один із резервуарів, де зберігають авіаційне пальне:


Рухаємось далі, тут починаються руїни військової частини А-1544. Нічого надцікавого — все шо можна було, вже давно порозкрадали і повиносили. Максимум можна шматок якогось старого протигазу знайти.

Якийсь ангар:

Єдина цікавість, це оця широченна траншея зліва на фото:

Раніше по ній проходили дві колії. Цими фотографіями можна тикати в одеситів, коли вони будуть хвалитись своїми підвищеними платформами, хай бачать, шо у Львові таке теж є. Ці колії тупикові, знову ж таки, як в Одесі.

Наскельні написи:

Мені здається, шо «панки хой» вже не говорять років десять:

Камінна кімната:

Цікаве призначення цієї ями:

Знову заглядаємо крізь огорожу аеропорту, тут видно ше одну гілку колії.

В цьому місці аеропорт межує із заводом ЛОРТА (Львівське об'єднання радіотехнічної апаратури). В різний час тут випускали купу всякої всячини, від мікрохвильових печей і звукових колонок до автоматичних гармат і апаратури для керування танками і БТРами. Не знаю, чи виробляють вони ше шось цивільне, але для військових потреб точно працюють.

Сфотографували красиво ровери і їдем далі:

Гарні сосни і серед них ше трохи закинутих будинків:

Тут чомусь стояли дві патрульні машини, і було дуже не схоже, шо вони приїхали за викликом — чувачки просто собі стояли, теревенили і сміялись. Коли бачиш таку картину в цьому глухому закинутому місці, куди рідко заходять люди, складається враження, шо вони тут прогулюють роботу чи шось таке. Буду сподіватись, шо це не так:

Зайшли в будівлю, біля якої стояли копи. Шось схоже на дитячий садочок.

В деяких кімнатах не такий вже й старий ремонт, виведені коробки під розетки, проводка на місці:

Вид назовні. Копи поїхали.

Зліва будівля донедавна працюючого палацу культури (колись належав ЛОРТА):

Він же ж з парадного боку, вид з перехрестя вулиць Патона—Ряшівська:

Цікаво, шо з ним буде далі, дуже незвичайна будівля, надіюсь, не залишать розвалюватись.

Рухаємось далі по вул. Патона. Аеропорту ми вже давно не бачимо, все через клятий ЛОРТА, але стараємось триматись якомога ближче.

Спортивний комплекс «Сокіл», який колись теж належав до королівства ЛОРТА, а зараз тут начебто тренується ФК «Львів». Ше тут десь є тенісні корти.

Пацики рубаються в футбол:

Вул. Патона тут забудована милими низькоповерховими будиночками:

Нічого, заводе, скоро до тебе теж доберуться хіпстери і ревіталізують:


Вирулюємо на Городоцьку. Тут якийсь новий бізнес-центр — або я його просто раніше не помічав. Але, судячи з купи будівельного сміття, і відсутності хоч якогось благоустрою, його збудували недавно.

Звертаємо з Городоцької наліво на Авіаційну. Депо ЛК АТП №1, тут ночують всі найкращі автобуси Львова:

З приходом весни тут теж почались піщані бурі. З таким депо, скільки ті автобуси не мий, довго вони чистими не будуть :)

Я саме ховав камеру і збирався їхати далі, як з будки вибіг охоронець і почав бикувати в стилі: ти хто такий? я тебе не кликав! вали до біса; і ЯКОГО ЧОРТА ТИ ТУТ ФОТОГРАФУЄШ. Довелось залишитись і посперечатись з ним, інакше він відчув би себе правим, коли це не так, не люблю такого. Мужичок бикував і наїжджав, і це було дуже сумно, бо я відповідав йому чемно і радісно. Почав вимагати моє прізвище, паспорт, погрожувати поліцією, викликав когось по рації, прибіг ше один мужичок, а за ним ше один — з великою лопатою, здавалось, шо він вже готовий мене тією лопатою валити, і загалом вони підняли дуже великий кіпіш на рівному місці — різні охоронці таке дуже люблять. Це було дуже смішно, бо все, шо я сфотографував, видно з вулиці, і взагалі це нещасне автобусне депо, а не військова база.

В таких ситуаціях треба просто добре розуміти, шо ти нічого протиправного не зробив, і не боятись, а сміятись з них, тоді вони губляться. Ну і найбільше, шо вони можуть — це викликати поліцію; а так, то це просто мужики з вулиці, і ніяких повноважень у них нема.


Їдемо далі:

Наліво є з'їзд в браму, де колись нібито була військова частина, а зараз просто військові гуртожитки. Вид звідти на Авіаційну і міст на Городоцькій:

Гуртожитки досить старі, я не дуже шарю в архітектурі, але мені здається, шо це десь початок ХХ століття :)

Це та сама колія, яка проходила через ЛОРТА і територію аеропорту:

Тут вона знову заходить на територію аеропорту…

І йде прямо через летовище!

Тепер трохи про ці всі колії, бо мені було дуже цікаво, нашо вони тут, і чому ця колія така важлива, що її провели прямо через аеропорт.

Ця колія відгалужується від станції Скнилів, і йде повз асфальтний завод до бази військово-повітряних сил; звідти ше одна гілка йде через авіа-ремонтний завод, тоді заходить на летовище, виходить біля військових гуртожитків, далі іде через ЛОРТА, а там знову розгалужується, одна гілка колись вела до тієї військової частина А-1544, а інша — до паливного сховища аеропорту. Очевидно, шо авіаційне пальне до сховища возять вагонами, значить ця колія частково використовується самим аеропортом. Було б цікаво колись побачити, як там проїжджає поїзд, а над ним сідає літак.

Вид в бік старого і нового терміналів:

Метеостанція:

Авіа-ремонтний завод. Там є ціла стоянка винищувачів, але звідси видно тільки шматочки хвостів:

Фотографії з того самого місця, але через місяць. Якраз настав сезон паління трави. По центру видно пожежну частину аеропорту, а трохи правіше видніються рештки техніки бази ВПС.

Під'їхали двоє прикольних малих, розказали, що живуть у гуртожитку поряд, їхній тато військовий, і раніше вони жили на Сихові, а потім переїхали, бо так йому ближче до роботи.

До речі, коли я прихилив ровер на огорожу, за кілька хвилин під'їхав патруль і попросив забрати — спрацював датчик вібрації. Цікаво, як часто вони хибно спрацьовують через вітер. Просили, до речі, ввічливо і мило, попри те, шо це аеропорт, а не нещасне автобусне депо.

Це Яна. Як на свій вік, вона поводилась дуже по-дорослому, вела розмову на рівні зі мною (чи навіть розумніше) і опікувалась малим. Навіть коли вона спитала «А чомууу в тебе різні шкарпетки?» (ну бо як ж можна бути таким неуважним, шоб вдягнути різні шкарпетки), то хоч і було видно, шо вона ледве ховає регіт, але питання прозвучало дуже тактовно, ніби вона просто ненав'язливо цікавиться, і зовсім їй з цього і не смішно.

А це Матвій, з яким було трохи важче говорити, але сестра чудово все перекладала:

І їхній пес Сем (автор фото — Матвій):

Матвія дуже вперло фотографувати, він наклацав мільйон фотографій Яни, огорожі, листя, сміття, і навіть мене:

Ше діти розказали, шо за два роки життя тут, вони вже зовсім не звертають уваги на літаки, нецікаво. 

Цей закуток з кількома гуртожитками досить глухий, дуже віддалений від інших житлових будинків, виглядає, шо дітей тут небагато, і їм нема з ким бавитись, тому поява людини на ровері і з камерою — для них дуже велика подія :). Було сумно від них їхати, особливо через Матвія, який дуже жалібно повторював «не їдь». В кінці ми ше трошки позмагались, хто швидше проїде до воріт, і перемогла Яна, бо її на самокаті тягнув пес, Матвій зайняв друге місце, а я шось був не в формі.


Капличка пам'яті жертв Скнилівської трагедії:

Знову вогні злітно-посадкової смуги. Це ми з діаметрально протилежного боку від точки старту, по прямій звідси туди 4 кілометри.

Звідси починається друга частина маршруту (жирна крапка).

Кінцева зупинка тролейбуса-привида №7. Депресняк.

Насправді тут вже давно немає ні двору, ні собаки.

Залізнична станція Скнилів.


Навпроти станції розташований авіа-ремонтний завод. Він займає величезну площу, і на території є багато цікавого, це видно з супутникових карт, але з вулиці не видно нічого. Зі мною душевно побалакав охоронець, сказав, шо на територію мене не може пустити, бо сьогодні вихідний, але по буднях можна прийти, оформити собі денну перепустку і полазити по заводу, порозглядати шось. Щодо фотографування — «та там вже як домовишся, але ми зараз нічо секретного не робимо».

Сурове дитинство через стіну від заводу:

Люди живуть:

Загалом тут настільки понуро, шо мені аж шкода тих людей, які ці фотографії зараз дивляться.

З головної дороги є поворот наліво на ґрунтовку, вона знову веде в бік авіа-ремонтного заводу, але трохи з іншого боку. А справа вже видно асфальтний завод.

Залізничний мостик:

Ангари авіа-ремонтного:


Якшо повернутись на головну дорогу, від неї вздовж тупикової колії відгалужується ше одна ґрунтовка. Під вагонами, які стоять на цій колії, складені стоси дрів, до деяких прироблені сходи, з кількох вагонів йшов дим, в одному горіло світло, збоку стояв контейнер для сміття. Виглядає дуже цікаво, ніби вулиця-поїзд. Мені зразу пригадався журналістський сюжет з якогось міста, де сім'я жила в покинутому вагоні, тому я подумав, шо в цих вагонах теж живуть якісь вкрай бідні люди.

Поки я роздивлявся навколо, на балкон одного з вагонів вийшов перекурити мужичок. «А ці вагони жилі?» — спитав я, шоб почати розмову, «та» — коротко відповів мужик, більше він нічо не казав, треба було спитати шось ше — «А ви працюєте на асфальтному?» «Нє, тут живуть колійовці, асфальтний завод до того нічо не має».

Кумедно, шо на цій ґрунтовій дорозі всі ями дбайливо підсипані щебнем. Походження щебню вгадати не важко.

Вертаючись назад до головної дороги, перестрів ше одного мужика. Хвилину перед тим я бачив відкриті двері в один з вагонів, і мені було дуже цікаво туди залізти — але там теж міг хтось жити, а без запрошення лізти в чиюсь хату негарно. Дядько був моїм шансом дізнатись і побачити шось цікаве, тому я заговорив, спитав, чи тут у всіх вагонах живуть люди, чи може є якийсь порожній, шоб я міг зайти глянути. Мужик стенув плечима і сказав, шо я можу зайти з ним, якшо мені так цікаво, але попросив не фотографувати всередині. Ми зайшли в один із вагонів, «отак ми тут і живемо», сказав дядько, це був купейний вагон, але більшість верхніх поличок зняті, а останні кілька купе об'єднані в один великий простір з довгим стлом, лавками, поличками, телевізором, посудом, і всяким побутовим причандаллям — на вигляд як звичайна житлова кімната. За столом сидів ше один робочий, вже майже дід, і дивився якийсь фільм.

Мужики розказали, шо всі вони з області, працюють на коліях тиждень через тиждень, їздити щодня на роботу надто далеко, тому живуть в цих вагонах. Частину вагонів іноді підчіпляють і разом з робочими відвозять на певну ділянку колії, де потрібно шось зробити. Ми ше трохи поговорили про життя і я поїхав далі, до асфальтного заводу.

Як тільки я зробив цей знімок, чувак мені помахав:


Асфальтний.

Цікаво, як насипають такі височенні гори щебню.

Біля однієї із щебневих гір стояв черговий мужичок, і я запитав його, куди веде оця-от дорога. Насправді я добре знав, куди вона веде, але коли ти катаєшся по цікавих, але недоступних територіях, дуже корисно спілкуватись з різними мужиками — про життя, про роботу, про політику, давати їм сигарети і вогень, і так далі. Таким чином можна по-перше дізнатись цікаві факти, а по-друге, якшо пощастить — потрапити або побачити шось з того недоступного, за чим ти сюди їхав.

Цей мужичок, на жаль, нічого корисного не розказав і не показав, він лише перший тиждень працював тут на вахті, поскаржився мені на роботу, подивувався з того, шо я не курю, але маю сигарети, ми побалакали про його родичів, про те, про се. Люблю таких людей.

Всі дороги ведуть до Скнилова.

Ше одна бічна дорога в сторону авіа-ремонтного.

Назустріч вибігло троє недружелюбних псів, і поки я розмислював, продовжувати фотографувати те, шо мені цікаво, чи звалювати, вдалині з'явився охоронець, але він був так далеко, і так повільно йшов, шо нормально поговорити не виходило. — ТИ ШО ТУТ ШУКАЄШ?!?! — НЕ ЧУУЮЮ!!!!! — ШО ТИ ТУТ РОБИШ?!?!? — ТА ПРОСТО КАТАЮСЬ ТУТ. — ШООООО?!?!? — КАТАЮСЬ ТУТ ПРОСТО!!!!! — ТУУ НЕ МОЖНААА!!!! — ГААААА?!?! — НЕ МОЖНА ТУТ ЇЗДИТИ!!!!! — ТА Я ВЖЕ ЇДУ!!! — ШООООО!?!??! — ЇДУ ВЖЕ!!!! — ЇДЬ ДАВАЙ!!!!! — ДОБРЕЕЕЕ!!!!

Ше трошечки депресняку:


Яка ж це ранньо-весняна поїздка околицями Львова, якшо по дорозі не буде пари-трійки палаючих полів?

Дуже старенька техніка на території бази ВПС, але виглядає круто, як на свій вік:

Теж цікава техніка, тільки-от не видно ні біса:

Метеостанція аеропорту:

І радар-футбольний м'яч:

Знову старий термінал:

В кутку летовища вже роками стоять літаки Як-42, які колись належали Львівським авіалініям (і таке було — майже як Львівський метрополітен). А ше зацініть ялиночку на передньому плані.

Прямо навпроти терміналу «А»:

Пожежна частина аеропорту.

Поки я стирчав біля їхньої брами, пожежна бригада якраз почала збиратись на виїзд. 


Якшо проїхати трохи далі в сторону цвинтаря, можна натрапити на найкраще доступне місце для споглядання і фотографування літаків, і виглядає воно ось так:

З цього майданчика відкривається чудовий вигляд на всю злітну смугу і новий термінал, а огорожа не заважає фотографувати. Мабуть, його зробили місцеві спотери, це такі чувачки, які захоплюються фотографуванням літаків, див. спотинг.

Кілька тижнів тому ми приїжджали на цей майданчик з Юрою, суто шоб пофотографувати літаки. Юра трохи цікавиться авіацією і деколи розказує цікавинки.

Перенесемось в кількатижневе минуле. Вид в сторону дачного масиву позаду Південного ринку; зліва видніється Вікторія Гарденс, гуртожиток на вул. Кульпарківській, а справа «Місто трав». На передньому плані будиночок і антена, фотографії якої були вище, коли приземлявся Boeing-737 з Мінська.

Спеціальний автобус для перевезення пасажирів від терміналу до літака. Вони дуже низькі (щоб проїжджати під крилами літаків), мають двері для входу-виходу з обох боків, і лише стоячі місця.

Цікаво, шо це за автобус. Колись до Євро-2012 для аеропортів спеціально випустили AeroLAZ, але вони ніби по-іншому виглядали. І взагалі дивно тут його бачити, аеропорт дуже крихітний, тут тупо нема куди возити пасажирів.

Якшо на руліжній доріжці стає патрульна машинка, значить десь зараз буде сідати літак, і вона буде вести його до потрібного виходу:

А ось і він:

Bombardier CRJ-900LR. Інформація про літак гуглиться за його бортовим номером :)

Літаки розвертаються прямо навпроти оглядового майданчика — ідеально, шоб роздивитись зблизька і зі всіх сторін:

Поїхав паркуватись:

Ше один нещасний 737 з Білорусі:

Крім патрулювання периметру і допомоги літакам, ці машини ше катаються туди-сюди по смузі і сигналом розганяють птахів. Іноді просто клаксоном, а деколи чувак виходить і дудить через матюкальник. Виглядає кумедно і дуже не ефективно.

Спеціальна штуковина виштовхує літак на руліжну доріжку перед зльотом:

Вжжжжжжжжжж…

…жжжжжжжжж…

…шшшшшшууууууухх.

Поки літак заправляють, збоку чергує пожежна машина. Вони тут синьо-жовті, малювати в червоно-білий нема змісту, аеропорт це як маленьке закрите місто зі своїми правилами. Тим часом літачок Lufthansa виштовхують до зльоту.

Кумедний літак.

Патрульна навіть не має номерних знаків. Кажу ж, своє маленьке місто:

До побачення:

Добрий день.

Цей чомусь заїхав далі, ніж решта, і розвертався посеред смуги:

Один літак сідає, а інший чекає, поки звільниться смуга, шоб злетіти:

Embraer ERJ-195LR:

Аж вогонь валить:

Якшо мати хороший об'єктив, то з цього ракурсу можна навіть фотографувати пики пілотів і пасажирів.


Повертаємось з цього сонячного зимового дня назад у теперішнє. Рання весна, час, коли придурки палять суху траву! 

Пожежна машина аеропорту їде в бік Сокільників гасити поле, дим від якого іде над злітною смугою і погіршує видимість:

Якраз сідає літак:

Gulfstream G150, належить якійсь польській льотній школі:

Скнилівський цвинтар:

Вздовж всього цвинтаря стоять шумозахисні екрани. Дивна логіка, вздовж села їх нема, а на цвинтарі є. Мертвим, мабуть, вже ж байдуже на шум літаків.

Проходячи по цвинтару, бічним зором помітив шось моторошне, повертаюсь, а там таке. Дивний вибір для фото на пам'ятник, хіба шо це недуга якась, чи що.

Місце витоку тих потічків, які затікають під аеропорт біля гаражного кооперативу на Кульпарківській:

Темніє, засвітили Вікторію Гарденс:


Пожежа за межами аеропорту, але дим іде над злітною смугою.

Крім пожежної, на місці були ше дві службові машини. Працівники аеропорту намагались мене спровадити спершу під тим приводом, що аеропорт не можна фотографувати, і навіть підходити, потім — тому що тут пожежа, потім — тому що курсові маяки випромінюють потужні дози радіації, а я ше молодий, і так далі. Ми трохи потеревенили і вони попустились, потім до нас приєдналась комунікабельна бабуся з псом, розказала мені все про собачатництво, і про те, яку шкоду природі наносить паління трави. Хороша була бабуся.

Зрештою пожежні сяк-так пригасили вогонь, викликали підмогу з міста, а самі дружно поїхали назад до аеропорту.

Патруль і вогні PAPI:

Засвітилась смуга, значить скоро шось має сідати:

Тим часом, вогонь знову розгорівся:

Задимлення пішло ше на трасу:

Мабуть, з літака це виглядає незабутньо, Україна в огні.


Кінець, жаль, шо не вийшло побачити багато з того, шо хотілось — наприклад, потрапити всередину на ЛОРТА, в палац культури, на авіа-ремонтний, в старий термінал, побачити військові літаки на базі ВПС і тд. Багато чого можна ше дослідити, якшо потратити більше часу, і пробувати домовлятись або лізти на свій страх і ризик. Але мені все одно було мегацікаво, сподіваюсь, шо не тільки мені.