Прочитане-2019
Шостий рік поспіль пишу враження від книжок, прочитаних за останній рік. Всі попередні записи можна подивитись за позначкою «прочитане». Дарма, шо цей запис треба було опублікувати ше в районі Нового року, час і мінімальне натхнення на писанину з'явились лише зараз, а краще пізно, ніж ніколи.
Цього року лише шість книжок, і ше й майже всі російською, динаміка продовжує не тішити, але ж не все життя залишатись розумним і начитаним.
Список книжок:
- Анатолий Севастьянов «Дикий Урман»
- Марк Геддон «Загадковий нічний інцидент із собакою»
- Филип Киндред Дик «Порвалась дней связующая нить»
- Филип Киндред Дик «Доктор Будущее»
- Филип Киндред Дик «Молот Вулкана»
- Богумил Грабал «Слишком шумное одиночество»
В цьому списку аж три книжки Філіпа К. Діка не через те, шо я такий його фанат (хоча «Помутнение» колись справило на мене дуже сильне враження). Мені порадили «Людину у високому замку», я знайшов електронну версію, прочитав перший розділ, потім другий, третій, і ніяк не міг знайти жодного зв'язку між ними; перейшов до однойменного фінального розділу, сподіваючись, шо зараз всі історії неймовірним чином пов'яжуться, і тут РАПТОВО виявилось, шо це не розділи, а окремі книжки, і я читаю збірку, названу за однією з них — так шо зв'язки я шукав даремно. Найкумедніше те, шо ту останню книжку, яку мені власне порадили, я так і не дочитав, але виглядало багатообіцяюче, треба буде завершити.
1. Анатолий Севастьянов «Дикий Урман»
Історія про двох мужиків, які попливли в тайгу досліджувати місця, підходящі для розведення соболів. Через ряд нещасливих обставин вони втратили човен і все своє спорядження крім одного ножа, а потім один з них ше й зламав ногу, через шо їм довелось лишитись серед тайги більше ніж на півроку, і ше й через зиму.
Цікава історія з точки зору виживання, надихає теж піти і хоча б заночувати десь в глушині лісу, з сокирою, без намету, попалити вогонь і всяке таке.
Оцінка — 4/5
«Он тоже скоро не сможет добираться до ловушек, - подумал Росин, глядя на его посеревшее, заросшее бородой лицо. - Его бы сейчас и Наталья не узнала. Щеки впали, глаза провалились, волосы стали матовыми и выпадают целыми клочьями».
2. Марк Геддон «Загадковий нічний інцидент із собакою»
Легенька і трошки сумна розповідь про хлопця-аутиста. Цікаво стежити за ходом його думок — оскільки він зовсім не такий, як в більшості людей — якісь прості для нас речі створюють для нього купу труднощів, і навпаки. Мені трошки нагадало «Квіти для Елджернона» і «Страшенно голосно і неймовірно близько».
Оцінка — 4/5
3. Филип Киндред Дик «Порвалась дней связующая нить»
Не люблю фантастику про майбутнє, але це сподобалось. Спочатку події відбуваються в старих добрих 60-их, персонажі живуть собі спокійним життям, але то тут, то там, з'являються якісь дзвіночки, дрібні ознаки того, що насправді за видимою картиною світу ховається шось більше, шось незрозуміле, про шо самі ж персонажі і не здогадуються.
Мені подобаються такі прийоми, коли якісь крихітні неважливі моменти — настільки маленькі, що ти не певен, чи взагалі варто на них звертати увагу — напускають туману і створюють інтригу, заставляють думати — шо ж тут відбувається насправді, і до чого це все призведе. Потім це все наростає і ти з жахаючою цікавістю усвідомлюєш повну картину. І взагалі мені подобається, як цей дядько постійно бавиться з реальністю.
Сюжет перегукується з «Шоу Трумена», тільки ця книжка, ясно шо, була написана набагато раніше.
Оцінка — 4/5
– Драмамин не транквилизатор, – пробубнил Вик, – а успокоительное.
– Это одно и то же, – донесся до него голос Блэка.
– Черта с два, – простонал Вик, мучаясь от боли. Он протянул руку, пытаясь нащупать шнур выключателя.
– Поторопись, дорогой! – крикнула ему Марго. – Сколько тебе карт? Мы хотим играть, ты нас задерживаешь.
– Ладно, – пробормотал он, все еще пытаясь включить свет. – Оставьте мне три карты. Те, что сверху.
– Ну нет! – крикнул Рэгл. – Давай возвращайся и бери сам. А то скажешь, что мы их подменили.
Вик все еще не мог найти шнур выключателя, который болтался где–то в темноте ванной комнаты. Тошнота и раздражение нарастали, он принялся лихорадочно шарить в пустоте, растопырив пальцы и описывая круги руками. Ударился головой об угол аптечки и выругался.
– У тебя все в порядке? – спросила Марго. – Что там происходит?
– Не могу нащупать шнур!
Вик едва сдерживал ярость. Теперь ему хотелось принять таблетку и поскорее вернуться к игре. Есть же у некоторых вещей такое свойство бесследно исчезать… Вдруг до него дошло, что в ванной никогда не было выключателя со шнуром. Был самый обычный настенный выключатель на уровне плеча у самой двери. Вик сразу же нашел его, включил свет и взял с полки баночку с таблетками. Потом принял одну, запил водой и поспешил в гостиную. «Почему я начал искать этот шнур? – думал Вик. – Вполне конкретный шнур, в определенном месте. Я ведь не шарил наугад, как если бы оказался в незнакомой комнате. Я ловил шнур выключателя, который дергал много раз. Столько, что успел закрепиться условный рефлекс».
Присев на ступеньки, Рэгл открыл журнал на нужной статье. Его детские фотографии. Мать и отец. Он в начальной школе… Рэгл лихорадочно листал страницы. Он после Второй мировой или какой–то там войны, в которой он участвовал, в военной форме, улыбается в объектив. Женщина, которая была его первой женой. Потом на развороте – острые шпили и напоминающие минареты башни промышленного района.
4. Филип Киндред Дик «Доктор Будущее»
Знову фантастика, де лікар незрозумілим чином потрапляє в часи, у яких суспільство має зовсім інші цінності щодо життя і смерті, ніж в нас. Потім він чисто випадково потрапляє в сутичку між якимись футуристичними повстанцями і футуристичними охоронцями порядку, і за допомогою своїх лікарських вмінь рятує життя побитій до півсмерті дівчині, за що згодом йому доводиться непогано відгрібати, бо будь-які спроби подовжити людське життя тут не вітаються.
А далі несеться такий сюжет, шо огого, таки відчувається, шо цей дядько сидів на якихось речовинах. Але мене, чесно кажучи, не дуже зачепило, нічого особливого, якесь трохи бульварне чтиво.
Оцінка — 3/5
— Неужели ваша профессия была уважаемой? — спросил один из присутствовавших.
— Вам наша эпоха кажется извращенной? — не отрывая глаз от дороги неожиданно спросил он.
— Конечно. Ощущение того, что вы вращаетесь вокруг смерти.
— Вы хотите сказать — вокруг жизни?
— Не знаю. Первый человек, которого я здесь встретил, попытался задавить меня, думая, очевидно, что я этого хочу.
— Ничего удивительного. Вы шли ночью по трассе?
— Да.
— Это наиболее распространенный способ самоубийства. Люди выходят ночью на трассу с единственным желанием быть задавленным кем–то из проезжающих автомобилистов? А у вас разве люди не бросаются под машины?
— Разве что сумасшедшие. И то это бывает очень редко.
— Непонятно, — Стеног сокрушенно покачал головой, — такой хороший способ.
Ше тут нестандартні думки про подорожі в часі, зазвичай, у всіх таких історіях мандрівники в часі намагаються якомога менше впливати на минуле, щоб не запустити ефект метелика, а тут ідеї протилежні — шоб змінити хід історії, треба дуже сильно вплинути на багатьох ключових осіб, і то світ намагатиметься впорядкувати самого себе, тобто він знаходиться у стані стійкої, а не нестійкої рівноваги (шо суперечить теорії хаосу).
— Мы стараемся учитывать все парадоксы времени. Еще когда был жив Корит проводились эксперименты в прошлом с целью определения влияния возникших изменений на будущее.
Она на секунду задумалась.
— Ясно, что общая тенденция лет природы в упорядочении самих себя. Далекое будущее предсказать невозможно. Бросьте камень в воду — небольшое волнение и все. Чтобы что–то изменилось, мы должны убить как минимум 15 основателей персонажей истории. И даже в этом случае европейская цивилизация не рухнет. Фундамент останется. Будет изобретен телефон, автомобиль. Родятся и будут творить Шекспир и Вольтер. В этом мы уверены.
— Не слишком ли это самонадеянно?
— У нас есть доказательства, которые говорят о том, что те кто жил до этого момента, будут жить и после него. Просто изменится их статус. Изменится история 16 века, 17 века, но уже не так значительно, а 18 и 19 века практически будут такими как и должны быть. В то же время, — ее голос стал твердым, — мы трижды были в прошлом и ничего не сумели изменить. Проблема не в том, что мы изменяем настоящее. Она в том, что мы вообще ничего не можем изменить.
5. Филип Киндред Дик «Молот Вулкана»
Знову майбутнє, ну тобто як майбутнє — всього 2029-ий рік, для автора на момент написання книжки до цих подій було ше цілих 70 років, а для нас це вже майже завтра. Ми встигнемо пожити тільки з одним президентом після Зеленського, а в книжці, правління над усім світом вже давно передали комп'ютеру, щоб позбавитись від жорстокості, несправедливості, упередженості, жадібності та інших недосконалостей людей при владі. І тепер законами, політичними рішеннями, і загалом усіма важливими справами займається штучний інтелект, спершу Вулкан-2, а потім його оновлений наступник Вулкан-3, а все, шо лишилось жалюгідним людям — це обслуговувати цей комп'ютер і виконувати його справедливі рішення. Здавалось би, шо може піти не так.
Оцінка — 4/5
— Я нуждаюсь в помощи. Они настроены решительно.
— Подмога уже в пути. Попытайтесь сделать снимки получше. Мы не можем ничего разобрать.
— Конечно вы не можете, — зло бросил Питт. — Они заметили эту штуковину у меня в руке и умышленно начали обстрел.
Одно из задних стекол треснуло. Несколько рук слепо потянулись внутрь.
— Я собираюсь убираться отсюда, Таубман.
Питт мрачно оскалился, заметив краем глаза, как защитная система пытается починить разбитое окно — пытается и не может. Как только вспенивался новый кусок пластика, руки снаружи хватали и отламывали его.
— Вы не добрались до «Вулкана–3», — уточнил Баррис. — Вы захватили много земель, вы отобрали множество офисов и навербовали множество клерков и стенографистов — и все.
— Мы доберемся до него, — спокойно сказал Филдс.
— Но без вашего учредителя, — заметил Баррис. — Он ведь мертв.
Уставившись на Барриса, Филдс произнес:
— Мой… — Он встряхнул головой, очевидно, его эта фраза вывела из равновесия. — Что вы имеете ввиду? Я основал Движение, я возглавлял его с самого начала.
— Я знаю, что это ложь, — сказал Баррис. На какое–то время воцарилось молчание.
— Что он хочет этим сказать? — допытывалась Марион, беспокойно дергая руку отца.
— Он не в себе, — ответил Филдс, продолжая смотреть на Барриса. Его лицо по–прежнему оставалось бесцветным.
— Вы электрик, — продолжал Баррис. — Это ваша профессия. Я видел, как вы починили «молот». Вы отличный специалист, возможно даже, на земле нет электрика лучше вас. Вы поддерживали «Вулкан–2» в рабочем состоянии все это время, не так ли?
Филдс открыл и закрыл рот, но не проронил ни слова.
— «Вулкан–2» основал Движение Исцелителей, — отчеканил Баррис.
— Нет, — ответил Филдс.
— Вы были только подставным лидером, марионеткой, «Вулкан–2» создал Движение, как орудие для уничтожения «Вулкана–3». Вот почему он дал Язону Диллу инструкции не открывать существование Движения «Вулкану–3». Он хотел, чтобы у него было время окрепнуть.
6. Богумил Грабал «Слишком шумное одиночество»
Це друга книжка Грабала, яку я прочитав, першою була «Я обслуговував англійського короля». Перша сподобалась більше, але від цієї теж дуже гарні враження.
Ця книжка — про мужика, який ось уже 35 років працює оператором великого гідравлічного преса, із дня в день пресує макулатуру — в основному книжки — і попутно збирає їх, читає, і по-всякому проявляє до них свою повагу.
Трохи філософський твір, але не забагато, якраз в міру, загалом мені дуже до душі стиль Грабала, якийсь такий сум і трохи безвихідь, але з відчуттям замурзаності і невеликої звихнутості, і ці довгі речення, потоки свідомості, це все мені дуже підходить.
Мабуть, найкраща книжка за цей рік, але на п'ятірку все ж не тягне.
Оцінка — 4/5
Такі ось пиріжки, а 2020-ий рік теж не подає надій на те, шо я багато прочитаю. Завтра перше квітня, а у мене цього року ще нуль книжок :)