Смітник

а бог у моїй голові ніби бомж
без імені паспорта й рекомендацій
або пропадає надовго або ж
товчеться у звивинах злим папарацці
то батько то папік а то абсолют
розведений спиртом чужих мотивацій
майструє петарди пускає салюти
підробних зірок і об'єднаних націй
мій брате мій свате мій світе благий
віддай мені світло єдиної зірки
а ні – то прости і як можеш убий
хай бомж ти хай хто ти та ж мабуть не звір ти
за слово твоє заплатив і відгріб
я словом своїм і сльозами чужими
то пощо блазнюєш ти п'яний як чіп
вживляючи в мозок іржаві пружини?
у мене є вдосталь тепла і води
ночівлю і прихисток матимеш вічно
залишся мій боже зійди і не йди
я дам собі спокій
я дам тобі свічку

A KB-50 tanker refuels (from top to bottom) a McDonnell F-101 Voodoo, a Douglas B-66 Destroyer, and a North American F-100 Super Sabre.

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Riding with the king

Багно звичайне.

Як зібрався козаченько працювати за кордоном,
І спитав свою дівчину: "Що тобі привезти, ладо?"
А кохана наречена побажала в подарунок,
Золоту чарівну квітку, що вночі вогнем палає.

Рік пройшов, козак насправді заробив великі гроші,
Взяв на них своїй красуні файні сукні та обручку,
А дівчині мало збитку, бо дівчина хоче квітку,
Та ніхто того не знає, де вона вночі палає.

Приспів:
Люби мене, мила, узимку та влітку,
Шукай в моїм серці палаючу квітку.
Шукай в моїм серці крила і небо,
Люби мене, мила, це все, що нам треба!

А козак ходив шинками все шукав ту кляту квітку,
Наливав по повній чарці тим, хто вік провів у мандрах,
І вела його не зірка, а дівоча забаганка,
Золота чарівна ватра, що живим вогнем палає.


Різні люди пили чарку: гендлярі, заробітчани,
Кобзарі, колишні бранці, мореплавці та повії.
Всі казали, що та квітка то не казка і не плітка,
Та ніхто того не знає, де вона вночі палає.

Приспів.

А козак пішов у гори, хоч його дівчина вночі
Ясні виплакала очі, поки він шукав їй щастя,
Він і радий би додому, та хіба ж то буде лицар,
Що пригорнеться до лади без гостинця у кишені.


Він дійшов до виднокраю, розбудив пташиний вирій,
Вів розмови з мудрим круком, у сови просив поради,
Він питав про тую квітку і сороку, і лебідку,
Та ніхто того не знає, де вона вночі палає.

Приспів.

Патлата свиня