Смітник

ВВАЖАЙ! У ТВОЇХ НЕМИЛОСЕРДНО ДОРОГИХ БУЛОЧКАХ МАЛО ЦИНАМОНУ!

Росте Антонич і росте трава
і зеленіють кучеряві вільхи.
Ой, нахилися, нахилися тільки,
почуєш найтайніші з всіх слова.

Дощем квітневим, весно, не тривож!
Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,
хто сипле листя – кусні скла на тебе?
У решето ловити хочеш дощ?

З всіх найдивніша мова гайова:
в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі,
на вільхах місяць розклюють зозулі,
росте Антонич і росте трава.

Eric Clapton's Ferrari collection rocks!

«Waiting». Alex Russell Flint.

Скінхеди в Нігерії

Children employed at the Pennsylvania Coal Company’s mine in South Pittston in 1910.

Террі Біссон «Вони зроблені з м’яса»

— Вони зроблені з м’яса.
— М’яса?
— М’яса. Вони зроблені з м’яса.
— М’яса?
— У цьому немає жодних сумнівів. Ми вибрали кількох з різних кутків планети, доставили їх на борт наших розвідників і взяли проби всього, чого можна. Вони повністю з м’яса.
— Це неможливо. А як же радіосигнали? Послання зіркам?
— Вони використовують радіохвилі для розмов, але сигнали йдуть не від них. Вони йдуть від машин.
— Так хто створив машини? З ними нам і треба налагодити контакт.
— Вони створили машини. От що я намагаюся тобі пояснити. М’ясо створило машини.
— Це смішно. Як м’ясо може створити машину? Ти хочеш, щоб я повірив у розумне м’ясо.
— Я не хочу, я кажу тобі. Ці створіння – єдина розумна раса в тому секторі і вони зроблені з м’яса.
— Може, вони як орфолеї? Ну, вуглецева форма життя, яка проходить у своєму розвитку м’ясний етап.
— Ні. Ці народжуються м’ясом і м’ясом помирають. Ми вивчали їх на протязі декількох їх поколінь, це не зайняло багато часу. Хочеш знати, яка у м’яса тривалість життя?
— Обійдуся. Добре, може, вони лише частково м’ясо? Ну, як ведділеї. Голова з м’яса, а всередині – мозок із електронної плазми.
— Ні. Ми теж про це подумали, раз у них голова з м’яса, як у ведділеїв. Але, як я вже сказав, ми провели дослідження. Вони з м’яса з ніг до голови.
— А мозку немає?
— Та є в них мозок. Тільки це мозок з м’яса! От що я намагаюся до тебе донести.
— А чим же вони тоді думають?
— Ти правда не розумієш? Ти не хочеш приймати те, що я тобі кажу. Мозком вони думають. З м’яса.
— Мисляче м’ясо! Ти хочеш, щоб я повірив у мисляче м’ясо!
— Так, мисляче м’ясо! М’ясо, наділене свідомістю, здатністю любити і мріяти. У м’ясі вся справа!  Ти починаєш розуміти чи мені почати з самого початку?
— О боже мій. То ти серйозно. Вони зроблені з м’яса.
— Дякую. Нарешті. Так. Вони насправді зроблені з м’яса. І вони намагаються встановити з нами контакт уже майже сотню їх років.
— О боже мій. І чого м’ясо хоче?
— Спочатку – поговорити з нами. Потім, я думаю, йому захочеться досліджувати Всесвіт, спілкуватися з іншими мислячими істотами, обмінюватися думками і інформацією. Як завжди.
— Нам треба буде говорити з м’ясом.
— У цьому вся суть. Це послання вони і шлють по радіо. «Привіт. Є там хто? Є хто вдома?» Щось на зразок цього.
— Тож вони таки говорять. Вони користуються словами, думками, поняттями?
— Авжеж. Тільки роблять це м’ясом.
— Мені здалося, ти казав, що вони використовують радіо.
— Так і є, але що, по-твоєму, вони передають? Звуки м’яса. Тобі знайомий звук м’яса, коли його ляпають? Вони розмовляють, ляпаючи м’ясом об м’ясо. Вони навіть співають, проганяючи повітря через своє м’ясо.
— О боже мій. М’ясо співає. Це вже занадто. То що ти пропонуєш?
— Офіційно чи неофіційно?
— І так, і так.
— Офіційно, ми зобов’язані встановити контакт, привітати і прийняти будь-яку розумну расу чи мультиістоту з цього квадранту Всесвіту, не керуючись упередженнями, страхом чи уподобаннями. Неофіційно, я пропоную стерти усі записи і про все забути.
— Я дуже сподівався, що ти це скажеш.
— Може, це і жорстко, але всьому є межа. Чи справді ми хочемо встановити відношення з м’ясом?
— Згоден на всі сто. Про що з ними говорити? «Привіт, м’ясо. Як справи?» Але чи вдасться нам це? Зі скількома планетами ми маємо справу?
— Лише з однією. Вони можуть літати до інших планет у особливих контейнерах для м’яса, але не можуть там жити. І через свою м’ясну природу, вони можуть мандрувати лише у С-просторі. Це обмежує їх пересування до швидкості світла і суттєво зменшує вірогідність того, що вони вийдуть на контакт самі. Я б сказав, зводить нанівець.
— Тож ми просто вдамо, що у Всесвіті нікого нема вдома.
— Саме так.
— Жорстоко. Але, як ти сам сказав, хто захоче мати справу з м’ясом? А що з тими, хто був на борту наших кораблів, тими, кого досліджували? Ти впевнений, що вони нічого не пам’ятатимуть?
— Якщо і пам’ятатимуть, то їх вважатимуть схибленими. Ми залізли їм у голови і вичистили усе. Тепер для них це лише сон.
— Сон м’яса! Як дивно і як правильно, що ми для м’яса – сон.
— І ми позначили увесь цей сектор як незаселений.
— Добре. Згоден, офіційно і неофіційно. Справу закрито. Щось ще? Є хтось цікавий на цьому боці галактики?
— Так, доволі скромна, але мила раса з водневим ядром у системі зірки дев’ятого класу в зоні G445. Виходила на контакт два оберти галактики тому, зараз знову хоче дружити.
— Вони завжди повертаються.
— Та й чому ні? Уяви, яким нестерпним, яким невимовно холодним був би Всесвіт, якби хтось був у ньому наодинці з собою…

Venza Adventuremobile

Б'ярн Страуструп дивиться на тебе, як на лайно