Час лікує

Важко втрачати близьку людину. Це напевно найгірше, що може статись з тобою в житті, гірше навіть ніж твоя смерть, бо твоя смерть тебе ж не хвилює. Ти починаєш згадувати все хороше пов’язане з тією людиною і шкодувати через шось погане, і що його вже не зміниш, це жахливо. Кожного дня ти тільки і думаєш про цю смерть, за маленькими винятками, коли тебе хтось чи шось відволікає. Лягаєш спати і знову повертаєшся до цих думок. В уяві з’являється та людина. Чіткі спогади. Потім сни. Людина продовжує жити в тебе в уяві. Ви розмовляєте.

Ти мучишся через втрату, в таких випадках зазвичай кажуть «час все вилікує». Це правда. І це ше жахливіше.

Мине час, сни будуть снитись все рідше, і думати про цю людину ти будеш все рідше. І з часом виявляється, що в твоїй уяві це вже не людина, а просто ім’я. І ти вже не можеш, просто захотівши, відтворити в своїй уяві образ тієї людини. Тебе вже не переповнюють емоції, коли ти дивишся на її могилу. Просто шкода, і просто сумно. І просто ім’я в голові, а ше фотографії. Ти можеш уявити ту людину тільки такою, як бачиш її на фотографіях. Немає значення, наскільки та людина була близька, все одно з часом зв’язок між вами обірветься.

Звісно спогади є. І напевно будуть до кінця життя. Але час впливає і на те, як виглядають ці спогади. Спогади про живу людину і про мертву — зовсім різні, навіть якщо і те, і те було три роки тому. Коли після смерті людини ще не минуло багато часу, і вона живе в твоїй уяві, то спогади про неї — як спогади про живого. Ти можеш сказати «я пам’ятаю, як…», і чітко відтворити все в уяві. А потім час тебе лікує, і в тих самих спогадах тобі вже важко уявити ту людину живою. Спогади стають якимись абстрактними.

Краще б час не лікував. Муки від того, що людина більше не живе в твоїй уяві нічим не гірші за муки від смерті цієї людини. Бо це теж ніби смерть. Друга смерть. Спершу людина помирає в цьому світі, а потім помирає в твоїх спогадах.

Добре, що є фотографії, це все, шо лишається з людини після її смерті. Фотографії і могила. А в твоїх спогадах вона вже не живе. Бо час своє зробив, ти вилікуваний.