Як самому робити меблі з ДСП
Хочу тут розказати про свій перший досвід мебельщика :). Виявляється, в Новій лінії (як і в більшості великих будівельних гіпермаркетів) є така штука, як форматно-розкрійна дільниця. Там займаються порізкою ДСП, ДВП, фанери. Шо це означає — можна не купувати готові магазинні меблі, де маленький вибір, і не замовляти меблі в майстрів, а самому щось спроектувати, принести в Нову лінію розміри деталей, вони поріжуть, а далі самому збирати з цього меблі. Можна робити щось чітко під свої потреби, аби воно ідеально вписувалось в кімнату, крім цього зекономити гроші, та ше й потішити себе процесом.
Коротше, якщо вам треба зробити якісь особливі меблі, і ви не мільйонер, і руки у вас не надто криві, і ви любите шось ними робити, то ласкаво просимо, розказую.
Почалось з того, шо я захотів собі стелаж для книжок. Шось типу такого:
…але щоб клітинки були різного розміру, для хаотичного вигляду. В меблевих магазинах Львова знайшлось дуже мало варіантів, і все зовсім не підходило мені за розмірами чи конфігурацією поличок. Два більш-менш нормальні варіанти знайшлись в магазині JYSK, але жоден з них все одно не підходив мені або розмірами, або виглядом. По цінах: перший стелаж коштує 1200 ₴, другий — 2400 ₴.
Далі я думав шукати майстрів, але одного тихого затишного вечора, прогулюючись, як завжди, Новою лінією, і роздумуючи про різні філософські речі, раптом я побачив прямо перед собою велику табличку — її осявало божественне світло ламп, звідти йшов приємний запах деревної стружки і фіалок, а написано на табличці було «Форматно-розкрійна дільниця». Коротше, я подумав, шо треба пробувати. Стелаж це не якась суперскладна мебля, тут немає ні дверей на завісах, ні шухляд.
Як відбувається замовлення на форматно-розкрійній дільниці: ти приходиш, приносиш список деталей і їхні розміри, вибираєш колір плити, заповнюєш різні документи, оплачуєш, тобі дзвонять за кілька днів, приїжджаєш, забираєш порізані деталі. Дуже важливий нюанс: ціна рахується не за площею ваших деталей, а за кількістю використаних плит. Розмір стандартної плити — 2.44х1.83 м2. Тому, наприклад, замовляти одну поличку немає сенсу — ви все одно заплатите за цілу плиту. Є сенс робити стільки деталей, щоб максимально використати площу плити. Тому я крім стелажа зробив собі ще дві полички на стіну і одну лавочко-тумбочку для взуття в коридор.
Проектування
Я поміряв, яку висоту/ширину/глибину стелажа мені треба, намалював на листочку прямокутник, а потім, відштовхуючись від розмірів книжок, журналів, зошитів, понапихав всередину горизонтальних і вертикальних перемичок. Потім акуратно порахував всі розміри, враховуючи, шо ширина плити 16 міліметрів. Перемалював на комп’ютері, вийшло таке:
Ше при проектуванні треба не забути подумати про навантаження, які йдуть на вашу конструкцію, і робити все з їх врахуванням.
Далі я змоделював стелаж в Google SketchUp, шоб уявити, як воно виглядає в 3D. Це, звісно, не обов'язковий етап, просто мені було цікаво. В SketchUp все робиться дуже просто, і не треба мати ніяких вмінь. Береш, і робиш.
На розкрійну дільницю можна принести просто список деталей і їх розміри. Але я вирішив, що можливо вони не зможуть втиснути всі мої деталі на одну плиту, тому вирішив зробити викрійку сам. Я дуже довго старався:
Але не подумав, шо треба врахувати ше товщину розпилу. Тому моя карта не підійшла, вони зробили самі. В них там на комп'ютерах є спеціальна програма, куди вони вносять список і розміри деталей, а вона генерує карту розкрою (до речі, дуже цікаво, як це працює, який алгоритм оптимального розподілу деталей по плиті). В результаті одну настінну поличку довелось викинути, бо з врахуванням товщини розпилу все-все на одну плиту не вміщалось. Їхня карта розкрою виглядала так:
Коли рахуєте розміри деталей, сто разів перевірте, чи у вас все сходиться до міліметра. Бо десь можна накосячити, десь забути відняти чи додати товщину плити — і все, капець.
Крім порізки, в них ше можна замовити кромкування плит, тобто заклеювання торців декоративною стрічкою (кромкою). Кромка буває двох видів — 2 мм і 0.5 мм. Коли я там був, в наявності була лише 2 мм.
Кромкування такою кромкою коштувало 9.80 ₴ за метр погонний. Виходило достобіса дорого, вдвічі дорожче, ніж без кромкування. Мужик-консультант порадив мені купити де-інде кромку 0.5 мм і кромкувати самому. Довелось так і зробити, про це теж далі.
Весь список послуг і цін дільниці:
Чекав я лише два дні, хоча казали шо поріжуть десь за тиждень. Якраз на Миколая порізали і подзвонили :)
Що вийшло по цінах. Чек десь загубився, тому пишу приблизно.
- Ціна плити десь 380 ₴
- Складання карти розкрою — 6 ₴
- Саме різання — десь під 100 ₴ (2 ₴ за метр погонний)
Якшо округлити, все разом вийшло трошки менше 500 ₴. Вже видно суттєву економію, сам тільки стелаж в магазині мені обійшовся би поза 1000 гривень, полички — приблизно по 200 ₴, лавочко-тумбочка для взуття — не знаю, думаю щось схоже можна знайти гривень за 400-500. Тобто якшо купувати це все по магазинах, вийшло би десь близько 2 тисяч гривень. Якщо робити самому, виходить 500 + ціна кріплень, кромки і ше деякі поточні витрати (про це далі). Максимум десь 700 гривень. Тобто 700 гривень проти 2000. А в майстрів було б ще дорожче.
Розмітка, висвердлювання, кромкування, скручування і тд.
Все робиться в такому порядку: розмітка отворів, висвердлювання, кромкування торців, і збирання всього докупи. Можна кромкувати спочатку, але тоді є ризик, що під час наступних етапів ви десь пошкодите кромку.
З розміткою ніби все ясно. Берете, і розмічаєте :). Зручно мати такий інструмент, як кутик.
Після розмітки знову сто разів перевірте, чи ви все правильно намітили. Добре наперед зробити собі креслення кожної деталі, на якій буде позначено, де і які отвори свердлити. Я не робив креслень, тримав все в голові і тому кілька разів натупив. Добре, шо перед висвердлюванням я все-таки перевіряв кожну деталь, чи добре розмітив.
Як взагалі кріпиться ДСП одне до одного. Ніякі цвяхи тут не використовуються. ДСП не таке щільне, як дерево, тому збивати щось докупи цвяхами ненадійно, вони не будуть там триматись. Просто скрутити шурупами теж не можна. Якщо вкрутити шурупи в торець плити, то її може розперти. Тому попередньо всі отвори обов’язково треба висвердлювати. Отвори мають бути такого діаметру, як товщина стержня шурупа. Тоді коли вкручувати, плиту не розіпре, і, з іншого боку, шуруп буде триматись в плиті. Але тут теж є нюанси. Якшо витки різьби не дуже високі, різьба буде погано хапатись за плиту, і кріплення може триматись ненадійно. Крім того, треба шукати шурупи з потаємною шапочкою, такою, щоб вона ховалась в рівень плити. І саме тому бог створив спеціальне кріплення для ДСП, яке враховує усі ці нюанси, і називається воно — «конфірмат»:
Кріпити ДСП одне до одного треба саме такими штуками. В них висока різьба і потаємна шапочка. Конфірмати бувають різних діаметрів, для плити 16 мм чудово підходять конфірмати 6.4 мм, вони начебто і найпоширеніші. А довжина в них, здається, стандартна.
Проблема конфірматів у тому, шо отвори під них треба свердлити аж трьома свердлами. Наприклад під конфірмат 6.4 мм треба свердлити спершу отвір свердлом 5 мм (під різьбову частину), потім свердлом 6 мм під безрізьбову частину, і потім ще свердлом 8 мм трошечки розсвердлювати отвір зверху, щоб була ямка під шапочку. Але на щастя є спеціальні конфірматні свердла, виглядає це диво ось так:
Воно дозволяє просвердлити все в один захід. Дуже раджу купити таке свердло. Коштує 35 ₴, і економить купу часу і нервів, не треба бавитись зі зміною свердл і тому подібним. Під кожен вид конфірматів треба підбирати своє свердло, раджу купувати конфірмати 6.4 і відповідно свердло під них. Свердло регулюється по довжині (зверху видно гайку під шестигранник).
Які труднощі виникають при свердлінні. Треба свердлити строго вертикальні отвори. Мені це важко вдавалось. Коли свердлиш деталь в пласт, то ше не суперстрашно, якщо трохи кудись нахилити свердло. Але коли свердлиш в торець, то треба свердлити строго вертикально, якшо відхилитись впоперек торця, то можна свердлом пробити деталь збоку (шо дуже погано), а якшо відхилитись вздовж торця, то потім конфірмат піде криво (шо не дуже погано, але теж погано). Раджу спершу потренуватись на чомусь. Я от тренувався спершу на обрізках деталей, а потім на поличках. Чим більше свердлити, тим якось приходить досвід і вже не так страшно, але на початку для мене кожен отвір в торець це була купа хвилювання і адреналіну, хоч би шось не зіпсувати :). Під конфірмат свердлити було ше не так страшно (там отвори 5 мм), дуже страшно було свердлити під шкант (а тут треба отвори 8 мм). Шкант це така штучка:
Вони так само використовуються для з'єднання двох деталей з ДСП, наприклад в стелажі я думав кріпити на шкантах всі вертикальні перегородки. На самих лише шкантах не можна кріпити деталі, які витримують великі навантаження (наприклад горизонтальні полички), а от вертикальні перегородки можна було б. Плюс шкантів в тому, шо це невидиме кріплення. Саме тому я хотів кріпити перегородки на них, шоб не було видно конфірматів, шоб не треба було затикати їх заглушками і всяке таке. Але під час тренувань один раз я просвердлив так криво, шо свердло вийшло збоку наскрізь; інші рази було нормально, але я відхилявся вздовж торця, і шкант заходив не під прямим кутом. А якшо шкант не під прямим кутом, то деталі скріпляться криво, і буде повна туфта.
Коротше кажучи, шканти вимагають більшої точності свердління, ніж конфірмати. В домашніх умовах щоб свердлити під шкант, то напевно треба мати дуже рівні руки і потратити багато часу. Тому в результаті я забив і в стелажі кріпив все на конфірматах.
Щоб зафіксувати деталь, коли свердлиш торець, я зробив собі з обрізків таку штуку:
В таку підставку можна вставити деталь, стати знизу ногою, зверху притримувати деталь рукою і більш-менш зафіксувати її. Непогано, якшо нічого іншого немає :)
Ше один нюанс свердління, коли свердлиш деталь наскрізь, не можна свердлити її на вису. Треба завжди ставити її на щось (наприклад на іншу, непотрібну плиту ДСП), і так свердлити. Якшо свердлити наскрізь і під деталь нічого не буде підкладено, то коли свердло буде виходити з протилежного боку деталі, воно надлущить трохи того декоративного шпону, яким обклеєна плита.
Далі кромкування. Кромку я купував в магазині «Все для меблів» на вул. Виговського. Ціну теж вже забув, але дешево, 35 метрів кромки було десь до 50 гривень.
Кромка виглядає так. Ширина її 21 мм, мене це здивувало, я думав що буде 16 мм, як товщина плити. З одного боку стрічки нанесений шар клею.
Я думав, що воно як двосторонній скотч, здираєш і клеїш. Здерти не вийшло :). Виявилось, що це працює інакше — треба взяти розігріту праску, прикласти кромку до торця деталі і сильно припрасувати. Праска розплавляє клей, і кромка приклеюється. Раджу сильно тиснути і тримати праску довго, поки не почне смердіти :). Якшо розплавити клей не повністю, то потім на торцях кромки його буде видно, це трошки псує вигляд.
Після припрасовування треба зачекати, поки клей вистигне, і тоді обрізати зайве (як я вже писав, плита має ширину 16 мм, а кромка 21). В принципі, те, шо кромка ширша — це плюс. Є запас по ширині, і не так страшно трошки з'їхати вбік під час кромкування. Якби кромка була такої ж ширини, як плита, то треба було б кромкувати дуже уважно і строго паралельно до плити.
Обрізати зайве зручно канцелярським ножем. І це найдовша, наймарудніша частина з усього процесу виготовлення меблі. Треба обрізати дуже акуратно, з одного боку, кромка має бути обрізана впритик, з іншого — треба не надрізати плиту. Якщо ви будете замовляти порізку деталей, і в наявності буде кромка 0.5 мм, то не пошкодуйте і заплатіть їм за кромкування. Це того варте :)
Скручування деталей до купи. Це найпростіша і найприємніша частина, звісно якшо ви рівно і акуратно просвердлили усі отвори :). При скручуванні треба дотримуватись тільки однієї заповіді: спершу наживи всі кріплення, а вже тоді закручуй. Я запам'ятав це правило ше зі шкільних уроків праці :)
Стелаж я починав збирати з зовнішньої коробки, а тоді вставляв всередину полички і перегородки. Взагалі треба робити навпаки, наприклад якщо є якісь кріплення на шкантах, то обов'язково треба починати збирати зсередини. Але в мене шкантів не було, тому я дозволив собі таку вільність :)
Свердлив я все-таки не дуже акуратно, було кілька моментів, коли отвори в пласті і в торці деталей ледве співпали. Коли я співставляв деталі одна до одної, то спершу брав тоненький шестигранник, протикав ним пласт однієї деталі, а тоді посовував туди-сюди торець другої деталі, «шукаючи» отвір в торці.
Тренувальні полички:
Лавочко-тумбочка для взуття. Якраз тут я використав шканти для кріплення задньої стінки, і вирішив що більше так не буду :)
Перш ніж починати стелаж, я просто попритуляв все докупи, щоб перевірити, чи все сходиться по розмірах, щоб потім не було сюрпризів.
Ну а далі все за планом, розмітка, висвердлювання, кромкування, збирання. Що вийшло:
Тепер про сумне. Кривизна рук вилилась в те, шо в мене на найвиднішому місці одна плита з'їхала відносно іншої на 2 мм :(. Іронія в тому, шо це справді найвидніше місце, і якшо всі інші з'єднання вийшли майже ідеально, похибка в межах кількох десятих міліметра, то тут два! Два міліметри!
Ше раз підведу підсумок по цінах. Ціна плити + послуги форматно-розкрійної дільниці вийшли приблизно 500 гривень. Ще довелось купувати конфірмати, шканти, кромку, це додало ще десь 100 гривень. Крім того я потратив 35 гривень на конфірматне свердло, і ще гривень 30 на кутик. Але це інструменти, які знадобляться і потім, так шо в ціну цих меблів можна їх не враховувати. Тобто все разом вийшло 600 з чимось, на всякий випадок заокруглю до 700 гривень. По часу — сам стелаж я робив три дні, приділяючи на це приблизно 3-4 години щодня. Полички нема шо робити, там швидко, а з лавочко-тумбочкою я теж трохи провозився. Найбільше забирає кромкування.
Але весь цей час не витрачений, а проведений з приємністю. Люблю робити шось матеріальне, а то в мене програмістський комплекс, все, шо я зазвичай роблю, за межі комп'ютера не вилазить, і руками його не помацаєш :)