«Пишу код за їжу». Маленький бомжацький досвід

Якось я побачив в інтернеті картинку чувака з табличкою «Will code for food», стало цікаво зробити таке саме, подивитись, як люди будуть реагувати на таку табличку. Крім того хотілось, шоб набундючені пафосні програмісти, які це побачать, трохи опустили свої задерті програмістські носи.

Тому я вдягнув старий потріпаний одяг, трохи повимазувався брудом з ровера, зробив сумне лице і сидів ось так в центрі Львова десь півтори години. Далі якісь висновки.

Одяг насправді гірший, ніж здається на фото :) 

Перше, що було цікаво, то це те, що більшість людей старається на тебе не дивитись, навіть випадково не кинути погляд. А тим більше уникають зорового контакту. Коли ти починаєш дивитись їм в очі, зразу відвертаються, ніби вони на тебе і не дивились. Напевно не хочуть, шоб їм давили на жалість і відчуття провини. Тобто перший висновок — люди не люблять жебраків. Ну але це ніби не відкриття.

Незважаючи на те, шо більшість старається уникати тебе, все-таки дуже багато людей підходили і дивились або говорили. І більшість тих, хто заговорювали, починали розмову із запитання «а що це ти за код пишеш?» І якшо від старших людей я нічого іншого не очікував, то коли хтось від 15 до 30 років запитував, що це за код, що це означає, то було дивно. Зараз абсолютна вся молодь користується комп’ютерами, смартфонами, ставлять туди собі програми і тд, тим не менше більшість не чула слів типу «JavaScript» і навіть не знає, що означає «писати код».

Дуже багатьом людям доводилось пояснювати, типу «я — програміст, код — це текст програми, програма це те, що у вас на комп’ютері або телефоні, наприклад Word; насправді в мене все гаразд, я маю роботу і тд, і оскільки зазвичай всі знають, що програмісти забезпечені, мені цікаво зробити такий дисонанс і поспостерігати за реакцією людей на програміста-бомжа». Може якби напис був «програмую за їжу», то більше людей в’їхало би.

Таких щоб йшли, і розуміли суть приколу і усміхались було досить мало. Тому другий висновок — більшість людей в нас досі далекі від IT. Я думав, шо люди не такі далекі, бо інформаційні технології зараз напхано всюди, де тільки можна, і куди не плюнь у Львові програміст. 

Багато людей давали гроші. І навіть не дуже дрібні, по 10, 20 гривень. Це теж були люди, які не зрозуміли жарту. Доводилось пояснювати і не брати гроші.

За півтори години мені сумарно пропонували десь 150 гривень. Виходить ~ 100 ₴/год. Нехай якщо отак «працювати» 6 годин на день, буде приблизно 600 гривень. За місяць більше 10 тисяч гривень можна назбирати наче без проблем. І то я ше не дуже давив людям на жалість.

В мене був порваний і брудний одяг, брудне лице, але не було поряд хворого собаки чи дитини, чи відрізаної ноги. Якісь професійні жебраки думаю ше більше можуть заробити.

Тому наступний висновок — жебраки непогано заробляють. Принаймі ті, які вміють гарно надавити людям на жалість. Ті дідусі і бабусі які тихо стоять з пластиковою склянкою, думаю, заробляють десь стільки, щоб просто виживати. Але наглі жебраки скорше всього заробляють багато. І для чого ходити на роботу і напрягатися, якщо можна просто ось так розслабляючись посидіти? Трохи вражає, що середня зарплата українця ~ 5 тисяч гривень. А так виглядає, що жебракуючи можна цих 5 тисяч мати запросто, або і набагато більше. Може рано робити висновок про заробіток жебраків лише після 1.5-годинного експерименту, але грубу оцінку все-таки зробити можна.

Крім грошей давали їжу. І ті, хто розумів жарт, і ті, хто не розумів. Відбиватись від їжі було дуже важко, тому в кінці в мене було кілька булочок, йогурт, пляшка молока, батончик, яблука. Батончик принесла маленька дівчинка, і я навіть не встиг їй нічого сказати, бо дивився в інший бік, а потім обертаюсь, а вона саме кладе той батончик біля мене на землю і тікає.

Один чувак спеціально пішов в магазин і приніс мені великий кульок їжі. Він якраз розумів, шо відбувається, але хотів мені підіграти. Я переконав його забрати, знайти когось справді потребуючого і віддати йому. Якби він поставив біля мене той кульок, то люди би приносили ше більше їжі, а це насправді не входило в мої плани.

Всю назбирану їжу в кінці ми з другом віддали справжній потребуючій бабусі біля церкви Андрія.

Одна пара молодих людей питала, чи можу я допомогти почистити їхній комп’ютер від вірусів. А ще один чувак пропонував справжню роботу програмістом. Напевно HR якийсь. Так що можна навіть не шукати вакансії, а просто отак посидіти.