Джордж Орвелл «Ферма „Рай для тварин“»
Англійська земля родюча і клімат сприятливий; земля спроможна прогодувати значно більше тварин, ніж є зараз. Лише наша ферма прогодувала б десяток коней, двадцять корів, сотні овець, і то так, що всі жили б у такому достатку і з такою гідністю, які годі навіть уявити. Чому ж тоді ми й досі отак гибіємо? Бо майже всю нашу працю крадуть собі людські створіння. Ось де, товариші, відповідь на всі наші злигодні. Вона в одному-єдиному слові — Людина. Людина — ось наш справжній ворог. Усуньте Людину, і першопричина голоду та виснажливої праці зникне назавжди.
Усе, що на двох ногах — ваш ворог. Усе, що на чотирьох ногах і з крильми — ваш друг. І затямте собі: в боротьбі з Людиною не уподібнюйтесь їй. Навіть коли здолаєте її, не перебирайте її вад. Тварина не повинна мешкати в будинку й спати в ліжку, носити одяг і пити спиртне, палити тютюн і мати гроші, торгувати... Звичаї Людини лихі. І понад усе — ніколи не тираньте собі подібних. Слабкі чи сильні, розумні чи простакуваті — усі ми брати. Тварина ніколи не повинна вбивати іншу тварину. Всі тварини рівні.
Ця трійця й опрацювала вчення старого Майора в цілісну систему, яку назвали тваринизм. Кілька ночей на тиждень, коли Джонс ішов спати, вони потай збиралися в хліві й розтлумачували засади тваринизму іншим.
Напочатку вони зіткнулися з нерозумінням і безмежною байдужістю. Дехто казав про необхідність бути прихильним до Джонса, свого господаря, або робили блюзнірські зауваги на зразок: «Містер Джонс нас годує. Без нього ми повмираємо з голоду». Інші питали, скажімо, таке: «А чого нас має обходити, що буде після нашої смерті?» Або: «Якщо це повстання будь-що відбудеться, то яка різниця, хто його готуватиме — ми чи хтось?» Свині на превелику силу пояснювали їм, що це суперечить духові тваринизму.
Кілька шинок, що висіли на кухні, винесли, щоб поховати,
…за три місяці навчання свиням пощастило звести принципи тваринизму до Семи Заповідей. І от ці Сім Заповідей зараз викарбують на стіні; вони становитимуть непорушний закон, яким усі тварини мають керуватися. Відтепер і назавжди.
Невдовзі всі помітили, що тільки з'являлась якась робота, кіт наче крізь землю западав; він зникав на цілі години, а тоді вигулькував, коли всі сідали за стіл, а то й зовсім увечері; наче нічого й не сталося. Та він завжди мав напохваті поважну причину і так лагідно муркотів, що важко було не повірити йому.
Коли його запитували, чи не щасливіший він тепер без Джонса, він лише відказував: «Віслюки довго живуть. Ніхто ще не бачив здохлого віслюка».
Весну й літо вони працювали по десять годин на день, а в серпні Наполеон оголосив, що і в неділю пополудні випадає робота. Робота винятково добровільна, але тому, хто не вийде, удвічі зменшать пайку.
Тому він і провадив переговори про збут копиці сіна й частини врожаю пшениці: згодом, як знадобиться більше грошей, доведеться пустити на продаж і яйця, на які в Уїллінгдоні завжди був попит. Кури, сказав Наполеон, мусять охоче піти на цю жертву, це стане їхнім особистим внеском у спорудження вітряка. І знову тварини відчули невиразну тривогу. Не мати діла з людськими істотами, не торгувати, не користуватися грішми — хіба цих резолюцій вони не прийняли найперше на Мітингу після звитяги над Джонсом? Усі добре пам'ятали, як схвалювали ці резолюції, принаймні, їм здавалося, що пам'ятали.
На ту пору свині несподівано зробили будинок своєю резиденцією. І тварини знову невиразно пригадали, нібито колись щодо цього теж приймалося певне рішення. І знову Пищик мусив переконувати їх, що такого не було і не могло бути.
Іноді тваринам здавалося, що вони і працюють довше, і харчуються не краще, аніж за Джонса. Недільними ранками Пищик з довгої смужки паперу в ратиці зачитував їм цифри, доводячи, що виробництво продукції в кожному конкретному випадку збільшилося на 200, 300, а то й 500 відсотків. Тварини не бачили причини не вірити йому, тим паче що неспроможні були виразно пригадати умови, що існували до Повстання.
Тепер на Наполеона не казали просто «Наполеон», а офіційно: «Наш вождь, товариш Наполеон», Свині ще й полюбляли придумувати всілякі епітети, як Батько всіх тварин, Гроза людства, Оборонець вівчарні, Друг каченят і таке інше.
Лагідного вечора, коли вівці нарешті повернулись, а інші тварини після трудового дня посходилися до своїх хлівів, із двору перелякано заіржав кінь. Тварини аж заклякли від страху, бо то іржала Конюшинка. Коли знову почулося іржання, всі зірвалися з місця й гуртом влетіли до двору. Там вони й побачили те, від чого несамовито заіржала Конюшинка. Подвір'ям на задніх ногах ішла свиня.
Бенджамін відчув, як йому в плече ткнувся чийсь ніс — то була Конюшинка. її старечі очі наче ще більше потьмянішали. Вона мовчки й лагідно потягла його за гриву й повела в кінець великого хліва, де були Сім Заповідей. Якусь хвилину вони стояли й дивилися на замазану дьогтем стіну з білими літерами.
— У мене слабкий зір, — мовила Конюшинка. — Хоч і замолоду я ледве чи й прочитала б, що там написано. Але мені здається, що стіна нібито не така, як була. А чи Сім Заповідей такі ж, як і раніше, Бенджаміне?
Уперше в житті Бенджамін порушив своє правило й прочитав уголос написане на стіні. Проте тепер там була одна-єдина заповідь, і вона провіщала: ВСІ ТВАРИНИ РІВНІ. АЛЕ ДЕЯКІ ТВАРИНИ РІВНІШІ ЗА ІНШИХ.
Тож воно і не дивно, що наступного дня свині-наглядачі тримали в ратицях батоги. Не дивно й те, що свині придбали собі радіоприймач і вже домовлялися про телефон; та передплатили журнали «Джон Булль», «Лагоминка» та газету «Дейлі Міррор». Не дивно було й те, що Наполеон прогулюється в садку з люлькою в роті; ба навіть і те, що свині подіставали з шаф одяг містера Джонса й повбиралися в нього.
Навшпиньки підійшли до будинку, і найвищі тварини зазирнули в вікно. За довгим столом сиділо з десяток фермерів і стільки ж поважніших свиней; на чолі столу сидів сам Наполеон. Схоже, свині почувалися цілком розкуто в своїх кріслах. Товариство розважалося грою в карти, але ненадовго відволікалося, щоб виголосити тост і випити.
На закінчення він ще раз наголосив на тих дружніх почуттях, що існують і мусять існувати між «Раєм для Тварин» та її сусідами. Між свинями і людськими істотами немає і не повинно бути конфлікту, бо і методи, і труднощі в них спільні.
Він лише одне хоче зауважити на блискучу і зичливу промову містера Пілкінгтона. Містер Пілкінгтон увесь час говорив про «Рай для Тварин». Він, звісно, не міг знати, бо він, Наполеон, оце вперше оголошує про це, що назва «Рай для Тварин» скасовується. Відтепер ферму будуть знати як ферма «Садиба». Як на нього, це дуже правильно, бо така її первісна назва.
— Джентльмени! — завершив свій виступ Наполеон. — Я пропоную вам той же тост, але в іншій формі. Наповніть кухлі по вінця. Ось мій тост, джентльмени: за процвітання ферми «Садиба»!
Та не відійшли вони й на двадцять ярдів, як зненацька зупинилися. З будинку долинуло ревище голосів. Вони поквапилися назад і знову заглянули в вікно. Там розгорялася люта сварка, чулися вигуки, удари по столу, гострі, підозріливі звинувачення й затяті заперечення. А спричинилося до сварки те, що Наполеон і містер Пілкінгтон одночасно походили виновим тузом. Дванадцять лютих голосів волали, і всі вони злилися в один. Тепер стало зрозумілим, що трапилося з рилами свиней. Тварини надворі переводили погляд із свині на людину, з людини на свиню, а тоді знову із свині на людину. Але розібрати, де тепер людина, а де свиня було годі.