Смітник

Wilhelm Kempff plays Beethoven's Moonlight Sonata

Крупним планом людини в окулярах

W.H.I.T.E — Роком

Жінка з селфі

Особа, яка сидить у темній кімнаті

Особа, що лежить на ліжку

Про фільм «Втеча з Шоушенка»:

В оригінальній повісті, після того, як у в'язниці дізнаються про втечу Енді, від імені Реда говориться «У всіх фільмах про втечу з в'язниці, які я бачив, після повідомлення про втечу починають завивати сирени. Насправді нічого подібного не відбувається». У фільмі після звістки про втечу Енді Дюфрейна відразу ж починають завивати сирени.
Попри те, що майже всі жителі міста Менсфілд виявили бажання взяти участь у масових сценах фільму, більшість жителів виявилися занадто зайняті своєю роботою і не змогли зніматися. Масовку довелося набирати в місцевій богадільні, причому деякі з її мешканців були колишніми зеками.
Американська Гуманна Асоціація, яка захищає права тварин, спостерігала зйомки сцен за участю ворона. Коли необхідно було зняти епізод, в якому Брукс згодовував ворону личинку, АГА заперечила проти цього на тій підставі, що це жорстоко по відношенню до личинки. Для того, щоб все-таки зняти цей епізод, помічникам режисера довелося терміново шукати личинку, яка померла від природних причин. Така була знайдена, і сцена була відзнята.

Група людей, які носять костюми
Автобус, припаркований перед будівлею
Джонатан Сафран Фоер, «Все ясно».
Там є місця, яких я взагалі не вкурив, але припускаю, шо це шось просто дуже єврейське, шо може доглупати тільки справжній єврей. Ви, певно, тому й думаєте, шо Бог вас вибрав, бо тільки ви розумієте свої власні приколи про вас же самих?
— «Всі, хто повернувся, сподівалися, що вони побачать свої домівки, і друзів, і навіть родичів, яких бачили вже забитими. Бо говорили, що коли буде кінець світу — прийде Месія».
— «Але ж це не був кінець світу», — сказав Дєд.
— «Був. Але Месія просто не прийшов».
— «Шо ж він не прийшов?»
— «Так ми отримали урок, який можемо отримати зі всього, що стається — Бога не існує. Згадайте всі Його приховані подоби, і ви в цьому пересвідчитеся».
— «А шо як то було випробування твоєї віри?» — запитав я.
— «Я не можу вірити в Бога, який так випробовує віру».
— «А якшо це було не в його владі?»
— «Я не можу вірити в Бога, який не спинив того, що відбувалося».
— «А якшо все це зробила людина, а не Бог?»
— «В людину я не вірю також».
Кожен хлопчик вивчав історію Трохимброду за книжкою, написаною ще колись Доброчесним Рабином — І ЯКЩО МИ МАЄМО БОРОТИСЯ ЗА КРАЩЕ ПРИЙДЕШНЄ, ТО ХІБА НЕ ПОВИННІ МИ ЗНАТИ НАШЕ МИНУЛЕ ТА ЗМИРИТИСЯ З НИМ? — котру регулярно переглядала й поновлювала спільна рада Правостійних та Приземлених. Книга Минулого з часом стала людом найважливіших подій: битв та договорів, голодних років, сейсмічних катастроф, початків та років падіння політичних режимів. Втім, незабаром до Книги почали вносити й детально описувати й куди менш значущі події: свята, весілля та похорони відомих представників громади, роки зведення тої чи іншої будівлі (тоді те нічого не руйнували) — так поступово первісно невелика книжечка розрослась до величезного тритомного компендіуму. А ще далі на вимогу читацької аудиторії — котра включала як Правостійних так і Приземлених — до Книги Минулого почали кожні два роки додавати том чергового перепису, котрий містив імена й короткий звіт про життя кожного громадянина чи громадянки штетля (жінок додали після розколу Синагоги), звіти про ще менш важливі події життя громади, а ще — численні коментарі, котрі Доброчесний Рабин назвав був ЖИТТЯ ТА ВЛАСНЕ ЖИТТЯ ЦЬОГО ЖИТТЯ, тобто різні вислови, притчі, правила та приписи праведного існування, а також усі дотепні, якщо тільки не безглузді, приказки. Кожне наступне видання займало все більше місця, тож незабаром томи Книги займали вже цілу полицю, бо громадяни і громадянки додавали й додавали до неї сімейні хроніки, портрети, важливі документи та особисті щоденники, тож незабаром кожен школяр міг сісти й прочитати, що його дід їв на сніданок такого-то четверга п’ятдесят років тому чи що його пратітка робила в хаті, коли дощ лив безперестанку п’ять місяців.
Коли ми повернулись в готель, було вже так пізно, шо аж рано.

Ремонт вул. Городоцької.

Купа піску

Вид на Землю з кілець Сатурна.

nasa.gov/mission_pages/cassini/multimedia/pia17171.html

habrahabr.ru/post/187704/

Кольори colourco.de
«Люди штовхають вагони поїзду, щоб урятувати жінку, чия нога застрягла між вагоном і пероном».

Львів, вул. Володимира Великого (Артема), 1970 рік.

Висотна будівля в місті

Джозеф Хеллер, «Уловка-22»
— Господа! — так начал полковник Карджилл свое выступление в эскадрилье Йоссариана. Он говорил, старательно, выдерживая паузы между словами. — Вы — американские офицеры. Ни в одной другой армии мира офицеры не могут сказать о себе ничего подобного. Поразмыслите над этим.
— Понапрасну тратишь время, — вынужден был сказать ему Дейника.
— Ну неужели ты не можешь освободить от полетов летчика, который не в своем уме?
— Разумеется, могу. Даже обязан. Существует правило, согласно которому я обязан отстранять от полетов любого психически ненормального человека.
— Ну а тогда почему же ты меня не отстраняешь? Я псих. Спроси у Клевинджера.
— Клевинджер? А где он? Найди мне Клевинджера, и я у него спрошу.
— Можешь спросить любого. Все скажут, что я псих.
— Они сами сумасшедшие.
— А почему ты и их тогда не отстраняешь от полетов?
— А почему они не просят меня, чтобы я их отстранил?
— Потому что они сумасшедшие, вот почему.
— Конечно, они сумасшедшие, — ответил Дейника — Разве я сам только что не сказал, что они сумасшедшие? Но ведь сумасшедшие не могут решать, сумасшедший ты или нет.
Йоссариан грустно посмотрел на него и начал заход с другой стороны:
— Ну а Орр — псих?
— Этот уж наверняка.
— А его ты можешь отстранить от полетов?
— Могу, конечно. Но сначала он должен сам меня об этом попросить. Так гласит правило.
— Так почему же он не просит?
— Потому, что он сумасшедший, — ответил Дейника. — Как же он может не быть сумасшедшим, если, столько раз побывав на волосок от смерти, все равно продолжает летать на задания? Конечно, я могу отстранить его. Но сначала он сам должен попросить меня об этом.
— И это все, что ему надо сделать, чтобы освободиться от полетов? — спросил Йоссариан.
— Все. Пусть он меня попросит.
— И тогда ты отстранишь его от полетов? — спросил Йоссариан.
— Нет. Не отстраню.
— Но ведь тогда получается, что тут какая-то ловушка?
— Конечно, ловушка, — ответил Дейника. — И называется она «уловка двадцать два». «Уловка двадцать два» гласит: «Всякий, кто пытается уклониться от выполнения боевого долга, не является подлинно сумасшедшим».
Да, это была настоящая ловушка. «Уловка двадцать два» разъясняла, что забота о себе самом перед лицом прямой и непосредственной опасности является проявлением здравого смысла. Орр был сумасшедшим, и его можно было освободить от полетов. Единственное, что он должен был для этого сделать, — попросить. Но как только он попросит, его тут же перестанут считать сумасшедшим и заставят снова летать на задания. Орр сумасшедший, раз он продолжает летать. Он был бы нормальным, если бы захотел перестать летать; но если он нормален, он обязан летать. Если он летает, значит, он сумасшедший и, следовательно, летать не должен; но если он не хочет летать, — значит, он здоров и летать обязан. Кристальная ясность этого положения произвела на Йоссариана такое глубокое впечатление, что он многозначительно присвистнул.
— Хитрая штука эта «уловка двадцать два», — заметил он.
— Еще бы! — согласился Дейника.

«Мотозак»

Чоловік сидить на мотоциклі

Реклама піаноли, 1912 рік.

Крупним планом тексту на чорному фоні

Крупним планом знака

Мармароси

Вид на велику гору у фоновому режимі

Дерево з горою у фоновому режимі

Дерево з горою у фоновому режимі

Каньйон з горою у фоновому режимі

Вид на гору

Велика гора у фоновому режимі

Нашо мені знати котра година, зараз літо.
Жовтий

Поїзд припаркований на стороні будівлі

Магазин всередині будівлі

maudlinofthewell.net