Смітник

— Вони зроблені з м’яса.
— М’яса?
— М’яса. Вони зроблені з м’яса.
— М’яса?
— У цьому немає жодних сумнівів. Ми вибрали кількох з різних кутків планети, доставили їх на борт наших розвідників і взяли проби всього, чого можна. Вони повністю з м’яса.
— Це неможливо. А як же радіосигнали? Послання зіркам?
— Вони використовують радіохвилі для розмов, але сигнали йдуть не від них. Вони йдуть від машин.
— Так хто створив машини? З ними нам і треба налагодити контакт.
— Вони створили машини. От що я намагаюся тобі пояснити. М’ясо створило машини.
— Це смішно. Як м’ясо може створити машину? Ти хочеш, щоб я повірив у розумне м’ясо.
— Я не хочу, я кажу тобі. Ці створіння – єдина розумна раса в тому секторі і вони зроблені з м’яса.
— Може, вони як орфолеї? Ну, вуглецева форма життя, яка проходить у своєму розвитку м’ясний етап.
— Ні. Ці народжуються м’ясом і м’ясом помирають. Ми вивчали їх на протязі декількох їх поколінь, це не зайняло багато часу. Хочеш знати, яка у м’яса тривалість життя?
— Обійдуся. Добре, може, вони лише частково м’ясо? Ну, як ведділеї. Голова з м’яса, а всередині – мозок із електронної плазми.
— Ні. Ми теж про це подумали, раз у них голова з м’яса, як у ведділеїв. Але, як я вже сказав, ми провели дослідження. Вони з м’яса з ніг до голови.
— А мозку немає?
— Та є в них мозок. Тільки це мозок з м’яса! От що я намагаюся до тебе донести.
— А чим же вони тоді думають?
— Ти правда не розумієш? Ти не хочеш приймати те, що я тобі кажу. Мозком вони думають. З м’яса.
— Мисляче м’ясо! Ти хочеш, щоб я повірив у мисляче м’ясо!
— Так, мисляче м’ясо! М’ясо, наділене свідомістю, здатністю любити і мріяти. У м’ясі вся справа!  Ти починаєш розуміти чи мені почати з самого початку?
— О боже мій. То ти серйозно. Вони зроблені з м’яса.
— Дякую. Нарешті. Так. Вони насправді зроблені з м’яса. І вони намагаються встановити з нами контакт уже майже сотню їх років.
— О боже мій. І чого м’ясо хоче?
— Спочатку – поговорити з нами. Потім, я думаю, йому захочеться досліджувати Всесвіт, спілкуватися з іншими мислячими істотами, обмінюватися думками і інформацією. Як завжди.
— Нам треба буде говорити з м’ясом.
— У цьому вся суть. Це послання вони і шлють по радіо. «Привіт. Є там хто? Є хто вдома?» Щось на зразок цього.
— Тож вони таки говорять. Вони користуються словами, думками, поняттями?
— Авжеж. Тільки роблять це м’ясом.
— Мені здалося, ти казав, що вони використовують радіо.
— Так і є, але що, по-твоєму, вони передають? Звуки м’яса. Тобі знайомий звук м’яса, коли його ляпають? Вони розмовляють, ляпаючи м’ясом об м’ясо. Вони навіть співають, проганяючи повітря через своє м’ясо.
— О боже мій. М’ясо співає. Це вже занадто. То що ти пропонуєш?
— Офіційно чи неофіційно?
— І так, і так.
— Офіційно, ми зобов’язані встановити контакт, привітати і прийняти будь-яку розумну расу чи мультиістоту з цього квадранту Всесвіту, не керуючись упередженнями, страхом чи уподобаннями. Неофіційно, я пропоную стерти усі записи і про все забути.
— Я дуже сподівався, що ти це скажеш.
— Може, це і жорстко, але всьому є межа. Чи справді ми хочемо встановити відношення з м’ясом?
— Згоден на всі сто. Про що з ними говорити? «Привіт, м’ясо. Як справи?» Але чи вдасться нам це? Зі скількома планетами ми маємо справу?
— Лише з однією. Вони можуть літати до інших планет у особливих контейнерах для м’яса, але не можуть там жити. І через свою м’ясну природу, вони можуть мандрувати лише у С-просторі. Це обмежує їх пересування до швидкості світла і суттєво зменшує вірогідність того, що вони вийдуть на контакт самі. Я б сказав, зводить нанівець.
— Тож ми просто вдамо, що у Всесвіті нікого нема вдома.
— Саме так.
— Жорстоко. Але, як ти сам сказав, хто захоче мати справу з м’ясом? А що з тими, хто був на борту наших кораблів, тими, кого досліджували? Ти впевнений, що вони нічого не пам’ятатимуть?
— Якщо і пам’ятатимуть, то їх вважатимуть схибленими. Ми залізли їм у голови і вичистили усе. Тепер для них це лише сон.
— Сон м’яса! Як дивно і як правильно, що ми для м’яса – сон.
— І ми позначили увесь цей сектор як незаселений.
— Добре. Згоден, офіційно і неофіційно. Справу закрито. Щось ще? Є хтось цікавий на цьому боці галактики?
— Так, доволі скромна, але мила раса з водневим ядром у системі зірки дев’ятого класу в зоні G445. Виходила на контакт два оберти галактики тому, зараз знову хоче дружити.
— Вони завжди повертаються.
— Та й чому ні? Уяви, яким нестерпним, яким невимовно холодним був би Всесвіт, якби хтось був у ньому наодинці з собою…

In 1990, the Voyager project planned to shut off the Voyager 1 spacecraft's imaging cameras to conserve power and because the probe, along with its sibling Voyager 2, would not fly close enough to any other objects to take pictures. Before the shutdown, the mission commanded the probe to take a series of 60 images designed to produce what they termed the "Family Portrait of the Solar System." Executed on Valentine's Day 1990, this sequence returned images for making color views of six of the solar system's planets and also imaged the Sun in monochrome.