Смітник

Потрібно мати місце для себе в житті. І прагнути свободи не є чимось утопічним чи ганебним (хоча часто я відчуваю, ніби я якась неправильна, всі працюють і нічьо, а я вимагаю чогось більшого). Але я така людина! Якщо я сиджу в офісі, а за вікном гарна погода, а я не можу вийти погуляти, то мені байдуже на 100% скільки грошей я в цей день заробила, для мене він згаяний.

Дивлячись з вікна маршрутки на архітектуру найулюбленішого в світі міста, я думала про красу, конкретно — про прагнення людини до краси, намагалась знайти раціональне пояснення чомусь ірраціональному… Мій погляд зупинився на двох сусідніх будинках: один був звичайною коробкою з вікнами, збудований з плит, здається він був жовтим, але душі чи радості це йому не прибавляло; інший був старим і сірим, вікна обрамлені рамками з ліпниною, ковані перила на балконах, на даху — башня з круглим дахом і вікнами в ньому… Він був красивим. Я дивилась на дві одвічні протилежності: щось, зроблене без душі і лише для того, щоб виконувати свої функції, і щось, що окрім основної функції дарує ще й бажання жити, годує око і душу, заставляє захоплюватись людством вцілому, його величчю і силою його творчості. Дивлячись на другий будинок я зрозуміла, що ліпнину, перила і башенку можна було би й не робити, практичної цінності вони не несуть; зрозуміла, що любов і бажання краси для нас якесь природнє, органічне, бо лише другий будинок виглядав мені правильним.
Красі ні до чого питання “для чого?”, “для кого і кому це потрібно?”, “яка користь?”. Краса просто є; вона відповідає на питання які не вкласти в слова.