Смітник

Ми ні про що тоді не говорили,
І навіть думка не була одна.
Не відав я, хто тебе окрилив,
А ти не знала, чом щасливий я.

Вечір добігає до кінця,
Ні, не до кінця, до тої миті,
Коли так дуже хочеш до лиця
Прохололе листя притулити.
І наосліп віднайти в траві
Сонного жука, чи мокрий камінь,
Чи пройти по стишеній землі
Світ за очі босими ногами.

Двозначний сміх і погляди косі
Ніколи за спиною не відчуєм.
Чому ніхто із нас не перейшов межі?
Бо ми не знали, що вона існує…