Смітник

Деніел Кіз «Квіти для Елджерона»

Хай там як а я сподіваюся шо скоро стану умним бо я хочу знати все шо відбувається у світі як про це знають хлопці шо навчаюцця в колежжі. Хочу знати про мистецтво про політику й про бога.

Коли я прокинувся цього ранку мені здалося я вже став умним але я помилився. Кожного ранку я думаю шо став умним але нічого зі мною не відбуваєцця. Мабуть сперимент не мав успіху. Можливо я не стану розумним і мені доведецця жити в притулку у Воррені. Я ненавижу тести ненавижу лаберинти й ненавижу Елджернона. Я ніколи раніше не знав шо я дурніший за миша. Мені зовсім не хочеться писати нових звітів. Я про все забуваю і навіть коли я щось записую до свого нотатника то іноді не можу прочітати власний почерк і мені стає погано. Міс Кінніан каже шоб я набрався терпіння а я почуваюса хворим і стомленим. Й у мене весь час болить голова. Я хочу повернутися на роботу до пикарні й не писати більше ідіотських звітів.

Проте галова в мене болить від випивки. Джо Карп і Френк Рейлі запросили мене піти з ними після роботи до бару Галоранса шоб трохи випити. Я не люблю пити віскі але вони пообіцяли шо ми добре розважимося. Мені й справді було там весело. Ми грали в різні ігри я танцював на барі з абажуром від лампи на голові й усі сміялися. Потім Джо Карп попросив мене показати дівчатам як я чищу нужник у пикарні й приніс мені швабру. Я показав їм і всі реготали коли я сказав шо містер Доннер назвав мене найкращим санітаром і хлопцем для доручень із тих які йому зустрічалися бо я люблю свою роботу й виконую її добре ніколи не прогулюючи й не запізнюючись крім тих днів коли мені робили аперацію. Я похвалився що міс Кінніан завжди казала мені Чярлі пишайся своєю працею бо ти виконуєш її добре. Усі засміялися й Френк сказав що міс Кінніан либонь схиблена якшо вона упадає за Чярлі а Джо сказав я бачу Чярлі у тебе все з нею окей. Я відповів шо не розумію про шо вони кажуть. Вони весь час підливали мені спиртне й Джо сказав шо на Чярлі приємно дивитися коли він переп’є. Я подумав це означає шо вони люблять мене. Мені з ними весило але я не можу дочекатися, коли стану не менш умним аніж мої друзі Джо Карп і Френк Рейлі. Я не помню як закінчилася наша гулянка але вони попросили мене піти за ріг вулиці й подивитися чи йде дощ а коли я повернувся то не побачив нікого. Можливо вони пішли шукати мене. Я шукав їх поки не споночіло. Але я заблукав і я розгнівався на себе за те шо заблукав бо я знав шо Елджернон міг би пройти сто разів угору й униз цими вулицями й жодного разу не заблукав би як я.

І вони розмовляли про політику, про мистецтво й Бога. Я ніколи раніше не чув, аби хтось сказав, що Бога може й не бути. Це налякало мене, бо вперше я почав думати про те, що означає Бог. Тепер я розумію, що одна з найважливіших причин, чому треба ходити до школи й здобувати освіту, полягає в тому, що те, у що ти вірив протягом усього свого життя, може бути неправдою, і ніщо не є тим, чим воно здається.

Ось так для мене усе й закінчилося. Більшість працівників пекарні почували те саме, що й Джо, Френк та Джімпі. Усе було гаразд, коли вони могли сміятися з мене і здаватися собі розумними моїм коштом, але тепер вони почували себе нижчими за дебіла. Я побачив, що завдяки своєму дивовижному розвитку примусив їх зменшитися й наголосив на їхніх вадах. Я зрадив їх, і за це вони зненавиділи мене.

Я присвятив Фей свій перший фортепіанний концерт. Вона була в захваті від того, що їй щось присвятили, хоч навряд чи їй сподобалася моя музика. Це лише показало мені, що не можна сподіватися знайти все в одній жінці. Це ще один аргумент на користь полігамії.

Життя й праця — найчудовіші речі, які може мати людина.

Елджернон помер два дні тому. Я знайшов його о пів на п’яту годину ранку, коли повернувся до лабораторії після нічного блукання біля води — він лежав на боці в кутку своєї клітки. Здавалося, він біжить уві сні. Розтин показав, що мої передбачення були правильні. Супроти нормального мозку, мозок Елджернона важив менше, його звивини були згладженими, а розколини — глибшими й ширшими. Страшно було подумати, що подібне відбувається й зі мною тепер. Приклад Елджернона надавав цьому процесу реальності. Уперше я відчув страх за своє майбутнє. Я поклав тіло Елджернона в невеличкий металевий контейнер і забрав до себе додому. Я не хотів дозволити їм укинути його у спалювач. Мій вчинок був дурним і сентиментальним, але учора вночі я поховав його на задньому подвір’ї. Я заплакав, коли поклав букет диких квітів на його могилу.

…лежачи з нею, я розумів, наскільки важливим є фізичне кохання, як необхідно для нас перебувати в обіймах одне одного, даруючи й одержуючи. Усесвіт вибухав, кожна його часточка відокремлювалася від іншої, жбурляючи нас у темряву й самоту, вічно відриваючи нас одне від одного, дитину від матері, друга від друга, й кожен із нас віддаляється один від одного, кожен летить своїм власним шляхом до своєї єдиної мети — смерті в самотині. Але любов створює противагу цьому процесу, любов — це акт єднання й збереження. Як ото люди тримаються за руки на палубі корабля, що тоне, аби не дати відірвати себе одне від одного, так само наші тіла утворюють людський ланцюг, який допомагає нам не бути зметеними в небуття.

Прощайте міс Кінніан і дохторь Штраус, і всі інші…
P.S. будь ласка скажіть проф. Немурові не дратуватися так коли люде з нього сміюцця, й він матиме багато друзів. Дуже легко мати друзів коли люди з тебе сміюцця. У мене буде багато друзів там куди я піду.
P.P.S. будь ласка якшо матимете можливість покладіть квіти на могилу Елджернона на задньому подвір’ї.



02.07.2015, 21:33