Смітник

Кузьма Скрябін «Я, „Побєда“ і Берлін»

К'юр любив стрьомні походи, і тому кандидатура співучасника не обговорювалася. Він мав здоров'я на трьох і, поки я збирався з думками й підшуковував, чим би відкрити капот, він його просто зламав, так само, як він відламав у трамваї компостер і пробив ним голову якомусь алкоголіку, який просто криво на нього подивився.

В ту мить, коли вона розплющила очі, на сусідній поличці дрімав якийсь мужчина, відвернувшись від Аліси і цілого світу до пластикової стінки вагона, і добре йому так було. Часом так є, що відчуваєш себе дуже комфортно, притулившись до якоїсь зовсім непристосованої речі, але ти з нею сам-один, як з чимось рідним, і ніхто не має права перервати ваш інтимний контакт.

— Вам який? Купе чи плацкарт?
— Всьо одно, тільки скоріше. — Аліса нервово перебирала ногами і руками.
— Прошу — купейний. З вас тридцять раз оббігти будинок вокзалу.
— Не поняла — куда бігти? — в істериці закричала Аліса. — Візьміть гроші, — вона відкрила сумку і кинула у віконце банкноту в п'ятдесят гривень.
— Гроші в нас не ходять. Кожна людина, яка щось продає, має право замовити від покупця будь-яку дію взамін.
Це починало скидатися на вчорашній сон, який не давав Алісі спати цілу ніч. Як би вона хотіла заплющити очі і розплющити їх у себе в теплому ліжечку, біля якого тумбочка і шклянка теплого видохлого винця! Але нічого не виходило. Станція була на місці, в станції ненормальний касир і нормальна вона, Аліса, яка попала, вочевидь, до країни чудес, про яку вона читала в дитинстві і страшенно хотіла бути на місці тамтої Аліси. Ні фіґа собі пчихнула, — мимоволі згадала анекдот, який закінчувався такою ж фразою, після того як дівчинка, пчихнувши, тримала в руках усі свої внутрішні органи.
— Будете брати квиток чи я викличу поліцію? Я вже вибив його — вам треба брати, бо будуть неприємності, — повернув її до життя касир-бухгалтер-садист. — За те, що ви не відразу заплатили, вам треба оббігти вокзал сорок разів.
І тут Аліса побачила те, на що спершу не звернула уваги — шкіра на обличчі касира змінювала колір. На початку розмови вона була звичайною блідою шкірою літнього мужчини. Коли він давав їй квиток — вона була із зеленим відтінком, що Аліса списала на відблиск від старої лампи на столі, а тепер — він був бордово-синій, так ніби в нього під шкіру запустили бридку люмінесцентну фарбу. Алісі стало зле, вона захотіла вирвати. Поїзд дав гудок і повільно рушив. Вона плакала, тихо, без звуку, розуміючи, що вляпалася дуже круто і ніхто їй тут не поможе. А старий касир дзвонив до поліції.

Новій людині у нас важкувато. Поки розберешся шо по чому — наламаєш дров. Тут ніхто нікому за ніщо не платить. І тому була видумана система платити за послуги своїми діями. Когось це забавляє, когось бісить — але порядок є порядок. І нікого не обходить — подобається це тобі, чи нє.

Кампазітар і Йог переглянулися, і по їхньому виду неозброєним оком було видно, шо їм страшно. Страшно, як пасажирам літака компанії «АероХер», на дверях якої красується лозунг: «Літайте з нами — з нами херово!». І ти, ніби загіпнотизована миша, лізеш в той літак, знаючи, шо хер ти куда на ньому долетиш.



01.03.2015, 00:51