Смітник

Ернест Хемінгуей «Сніги Кіліманджаро»

Марі, його femme de ménage, нарікає на восьмигодинний робочий день: «Коли чоловік працює до шостої, то, йдучи додому, він вип\'є чарчину і грошей не розтринькає. А тепер він працює лише до п\'ятої, то напивається щовечора, і вдома ніколи нема й мідяка. Кажу вам — те скорочення нам, жінкам, тільки на горе».

— Ти не відчуваєш нічого дивного? — запитав він.
— Ні. Трохи сон бере, ото й тільки.
— А я відчуваю,— сказав він. Він щойно відчув, як поруч знову промайнула смертъ. — А знаєш, з усього, що в мене було, я не втратив тільки цікавості, — сказав він.
— Нічогісінько ти не втратив. Тобі нічого не бракує, єдиному з усіх, кого я будь-коли знала.
— О Боже,— сказав він. — Які ви, жінки, нетямущі. Де ж та ваша хвалена інтуїція?
Саме ж бо в ту мить смерть підійшла й поклала голову в ногах ліжка, і він почув її віддих.
— Ніколи не вір, що вона з косою і черепом, — сказав він. — Вона може бути й двома поліцаями на велосипедах, і птахом. Або ж мати тупу круглу морду, наче в гієни.
Смерть посунулась вище, але тепер вона втратила подобу. Просто щось бовваніло в нього перед очима.
— Прожени її геть.
Смерть не пішла, а присунулась ще ближче.
— Який гидотний від тебе дух,— мовив він до неї. — Смердюча падлюка.
Вона ступила ще крок, і він уже не міг говорити до неї, а побачивши, що він не може говорити, вона знову подалася вперед, і тепер він силкувався відіпхнути її мовчки, але вона все насувалася на нього, стискала йому груди, і, коли вона там обсілася і він не міг уже ні ворухнутись, ані вимовити слова, він почув, як жінка сказала:
— Бвана заснув. Підніміть тихенько ліжко й перенесіть у намет.
Він не міг сказати їй, щоб вона відігнала смерть, а та все дужче наважувала йому на груди, і він уже не мав чим дихати. Аж ось служники підняли ліжко, і все враз минулось, і тягар, що гнітив йому груди, відкинувся.

Був ранок, і вже не ранній, коли він зачув гуркіт літака. Віддалік показалася маленька цяточка, тоді літак виписав у небі широке коло, і служники побігли й підпалили вогнища, поливши їх гасом, а потім поприкидали травою, так що по краях галявини зайнялися два великих курища, і ранковий вітрець поніс дим до наметів. Літак зробив ще два кола, тепер уже зовсім невисоко, тоді ковзнув донизу, вирівнявсь і плавно спустився на землю, і ось уже до них простує друзяка Комптон, у бахматих штанях, твідовій куртці й коричневому фетровому капелюсі.

І тоді, замість того щоб летіти й далі на Арушу, вони повернули ліворуч — певне, Комптон розважив, що бензину вистачить, — і, поглянувши униз, він побачив у повітрі над землею якусь роїсту рожеву хмару, — мов перший сніговій, що налітає не знати звідки, — і зрозумів: то суне з півдня сарана. Потім вони почали набирати висоти, прямуючи наче б на схід, коли раптом запала темрява і на них наринула гроза з такою буйною зливою, що здавалося, ніби летиш крізь водоспад; аж ось вони вийшли з грози, і Компі обернувся й з усмішкою показав уперед — а там, заступаючи все перед очима, затуливши собою весь світ, була величезна, висока до неба, неправдоподібно біла проти сонця, квадратна вершина Кіліманджаро. І тоді він зрозумів, що дорога йому лежить саме туди.
В ту саму хвилю гієна перестала квилити і зайшлася дивним, схожим на людський плач, завиванням. Жінка почула його і неспокійно заворушилася. Вона не прокинулась. Їй снилося, ніби вона в своєму будинку на Лонг-Айленді, у передвечір доньчиного виходу у великий світ. Звідкись там узявся й батько і був дуже сердитий. У цю мить гієна завила так голосно, що вона прокинулась і, не одразу збагнувши, де вона, страшенно перелякалася. Тоді взяла ліхтарик і присвітила на друге ліжко, що його занесли до намету, коли Гаррі заснув. Вона побачила, що він лежить під москітником, але чомусь вистромив хвору ногу і вона звисає з ліжка. Бинти позсувалися вниз, і вона не могла туди й глянути.
— Моло! — гукнула вона. — Моло! Моло! — Тоді покликала:
— Гаррі! Гаррі! — Потім голосніше: — Гаррі! Прошу тебе... ну Гаррі!
Ніхто не озивався, і не чути було його віддиху. Знадвору долинало те саме дивне виття гієни, що розбудило її. Та вона не чула його за стукотом власного серця.

25.01.2014, 16:38