Осінній острів Джарилгач



Цього літа я шукав, куди б то поїхати на Чорне море з наметом, так, аби було більш-менш дико, без купи людей, парасольок, хачапурів і пахлави. І тут знайомі розказали про Джарилгач. Раптово виявилось, шо крім Зміїного, в Чорному морі є і інші українські острови. Ніколи не перестану дивуватись, скільки в Україні є різноманітної крутизни. Ми почитали про острів в інтернеті, зібрались і поїхали. Тепер мені теж є шо розказати.

Коротко про острів

Джарилгач — великий, красивий і безлюдний острів в Херсонській область, Скадовському районі. Ну тобто як безлюдний — тут живе четверо єгерів (бо вся територія острова — заповідник) і десь є один самотній монах. Це при тому, шо довжина острова кілометрів 40, а площа — 50 з чимось км2 (тобто острів не маленький — він просто довгий і вузький, в найширшому місці десь 4.5 км). Тут водяться олені, муфлони, коні (?), єноти, вепри, скарабеї, богомоли, баклани, дельфіни, краби, креветки і тд. і тп. Відстань від Скадовська до коси Глибокої (найпівнічніша позначка на карті) — 7-8 км. На косі Глибокій є пристань і культурна база відпочинку, під час туристичного сезону сюди їздить теплохід зі Скадовська і возить людей на відпочинок. А всі дикуни живуть з протилежного боку острова. Там на південно-східному краю острова є два маяки, старий, недіючий, і новий. Старий маяк — раптово — спроектований тим самим мужиком, шо і Ейфелева вежа, тобто самим Ейфелем. Від Скадовська до маяків по морю десь 20 км. Ше на острові є джерела з водою (ура), одне з них якраз біля маяка, одне — біля єгерів. Більше і детальніше можна прочитати у Вікіпедії, або погуглити.




Дорога туди

Зі Львова на острів їхати просто. Спершу потяг Львів—Херсон. Зранку ти в Херсоні. Маршрутки до Скадовська їздять прямо від залізничного вокзалу. Ми їздили в середині вересня, зовсім не туристичний сезон, тим не менше зразу після потяга знайшли маршрутку. 70 ₴, півтори години часу, і ми там. Півтори години — це швидко, є автобуси, які їдуть і дві години, і більше. Так що розраховуйте час із запасом.

Скадовськ

Скадовськ після закінчення сезону виглядає як мертве місто. Коли-не-коли проїжджає одинока машина, і так само рідко мимо проходять люди. В центрі міста є супермаркет АТБ, можна докупити їжі, якшо треба. В центрі ми побачили поряд два кафе, «Таврія» і «Відро», і зайшли в «Таврію», бо «Відро» виглядало фаст-фудом, а ми хотіли поїсти шось нормальне. В «Таврії» був повний відстій, дорого і несмачно. Якийсь радянський заклад, шось типу клубу-ресторану, висить диско-куля, стоять великі колонки, але всередині так депресивно, шо хочеться померти. Думаю працівниці після роботи безбожно бухають.



Де знайти бутлі для води

Далі довелось долати першу маленьку перешкоду на шляху до острова. Треба було десь знайти 5-6 літрові порожні бутлі для води. Ми мали з собою великі наплічники і музичні інструменти, тому тягнути на собі ше 18 чи більше літрів води не хотілось. Тому ми планували купити в Скадовську порожні бутлі, і набирати воду вже на острові з джерела. в АТБ порожніх бутлів не було, попитали в працівників, може в них на складі є непотрібні — теж нема. Де можна купити — ніхто не знає. Про точки з питною водою, як у Львові, тут ніхто не чув. В нас лишився єдиний варіант, ходити і питатись по кафешках, може вони мають використані бутлі, але було якось напряжно, хотілось все-таки просто купити їх в якомусь магазині.



Таксист Сергій

Ми сумно йшли вулицею і тут нас гукнув якийсь таксист, запитав, чи потрібна допомога. Ми відповіли, та ні, але може ви знаєте, де можна купити великі бутлі. Мужик подумав, подумав, пішов в якийсь сусідній будинок, вернувся, сказав, що бутлів таки нема, але теж порадив нам попитатись в кафешках; пояснив, де поруч є кафе; розказав, шо точок з питною водою в них нема, бо в крані вода хороша, і всі п’ють її; розпитав, звідки ми; розказав, як він їздив до Львова; подзвонив комусь і запитав, хто зараз ходить на острів; порадив нам, на який причал треба йти і кого питати, а в кінці дав свою візитку зі словами «якшо шось треба буде, дзвоніть, допоможу». Цього мужика звали Сергій, і він був таким крутим, шо йому треба віддячити рекламою. Його номер +38-093-624-94-44. Це Сергій, і він вирішує ваші проблеми в Скадовську. Дзвоніть.

Коротше, виявилось, шо в Скадовську дуже круті і привітні люди, і чим далі, тим більше ми в цьому пересвідчувались. Всі так і рвуться допомагати тобі з твоїми проблемами.

Ми зайшли в першу ж кафешку і запитали, чи можна в них якось дешево купити непотрібні порожні бутлі, чуваки пошукали і винесли нам два бутлі, і звісно нічого з нас не взяли. В наступному кафе так само дали ше один. Так ми дуже запросто здобули три порожні 6-тилітрові бутлі і вже не були такі похнюплені. До речі потім на острові ми знайшли в одному місці купу порожніх і навіть повних бутлів з водою, які залишили попередні туристи. Так що в крайньому випадку можна пливти на острів і без бутлів, але краще мати свої.



Причал №383

Наступною перешкодою було власне потрапити на острів. Ми саме проходили повз якийсь великий причал, підійшли туди і сказали, шо хочемо на острів. Чуваки з нас посміялись, і сказали, шо зараз шторм і ніхто не піде. Але вони таки комусь подзвонили, і сказали, шо можна, але за 3 000 ₴, і це до коси Глибокої, а не до маяків. Ми прифігіли, бо читали, шо дістатись до острова коштує гривень 150. Але чуваки сказали, шо зараз не сезон, людей нема, іти на острів не вигідно, та ше й шторм, небезпечно. Ми знову похнюпились і подумали, що вже нікуди не дістанемось і вся наша затія провалилась.

Тоді ми згадали слова Сергія, він радив нам якийсь інший причал, причал №383. Ми пішли його шукати, по дорозі перепитали дорогу в якогось священика, і він чистим львівським акцентом ше раз пояснив нам дорогу. На причалі стояли причепи з катерами, дерев’яна халабуда і гавкали пси. Ми зайшли всередину, в халабуді була купа мотлоху, маленький телевізор, дошка з оголошеннями про продаж човнів і двоє старих потріпаних мужиків, які грали в нарди. Мужики не помічали нашої присутності, аж поки ми не підійшли до них майже впритул. Коли ми спитали, як і за скільки зараз можна потрапити на Джарилгач, один з мужиків, не відриваючи очей від гральної дошки, мовчки витяг телефон, набрав комусь і дав слухавку мені.

На іншому кінці був Валєра, ше один доброзичливий персонаж, який нам потім не раз допоміг. Валєра сказав, шо до маяка буде коштувати ну десь 1 200 ₴. А до коси Глибокої десь 600 ₴ (туди вдвічі ближче, але звідти пішки до маяків десь 12 км). Ну ми зраділи, бо це вже було не 3 000, а лише 600, хоча ми все одно розраховували на дешевше. Далі Валєра трохи посумнівався щодо погоди і сказав, шоб ми глянули прогноз до кінця дня і передзвонили йому.

Ліричний відступ: чому ми всюди читали, шо катер на острів коштує 150-200 гривень, а з нас хотіли брати по 500-600? Очевидно, в тих звітах, які ми раніше читали, люди їздили більшими компаніями, відповідно ціна на одного була невелика. Тому вигідніше звісно їхати на острів великою компанією. Розраховуйте на ціну 1100-1200 ₴ за катер до маяків і 500-600 ₴ до коси Глибокої.

В той день падав дощ, була погана видимість і вітер 9—10 м/с (як виявилось це не так вже й багато). До кінця дня вітер не мав мінятись, а на наступний день прогноз був ше гіршим — взагалі гроза і шквальний вітер. Зате з середи вітер мав бути лише 3 м/с і ясно. Але тупити в Скадовську до середи не хотілось. Ми подзвонили Валєрі і розказали прогноз. Валєра сказав, та ну, шось страшно, не хочеться в таку погоду іти. Ми трохи його повламували і він погодився, домовились зустрітись на причалі. Валєра приїхав, глянув на море і знову сказав: «Та нє, ну стрьомно якось. Я і в гіршу погоду ходив, але в мене погане передчуття». І запропонував нам таки почекати до середи. Ми вкотре за цей день засмутились і пішли ставити намет на пляжі недалеко від причалу. Вибрали і підготували місце,
я випакував з наплічника всі речі, бо намет був на дні, як тут знову дзвонить Валєра і каже: «Ви ше не поставили палатку? Мені подзвонили з острова, там треба ше людей забрати, так шо я все-таки піду, і вас візьму». Ми втішились, швидко зібрали речі і знову потусували на причал. Валєра приїхав, глянув на море і знову передумав: «Та шось страшно, дуже великі хвилі; почекайте до середи, і ті шо на острові теж почекають». Ми запитали, чи це його остаточна відповідь, він підтвердив, і ми зовсім розбиті вернулись на старе місце ставити намет. Знову все випакували, вже розклали намет і саме збирались натягувати тент. Знову дзвінок Валєри. Це вже було навіть не смішно, але Валєра сказав, шо є інший мужик, який погодився забрати тих людей з острова, і шо нас на острів він теж закине. Мужика звали Вітя, і він сказав, що візьме з нас по 200 ₴ до маяків. Ми востаннє зібрали наші речі назад в наплічники і знову пішли на причал. Зустріли Вітю і нарешті відчалили на острів.

Вітя просто сказав «зараз трохи пострибаємо по хвилях» і дав газу. З берега море виглядало доволі спокійним, не штиль звісно, але і на шторм мені не дуже було схоже, я дивувався, чого Валєра і решта бояться іти. Але коли ми відпливли далі, почались високі хвилі, на яких наш маленький «Чібіс» дуже круто підлітав, трохи вражаюче і трохи страшно. Навколо туман, ніде нічого не видно, високі хвилі, і наш маленький катер підлітає вгору і вниз. Раніше я таке хіба шо уявляв, читаючи якісь книжки про море.

На фото море вже спокійне, це вже на під’їзді до острова, бо поки були хвилі, було не до фотографування.




Вітя — теж хороший мужик. Його номер +38-050-188-86-48, дзвоніть, він заслуговує на те, аби мати багато замовлень.

На причалі нас зустріла компанія з чотирьох чуваків з різних міст — це їх Вітя мав забрати з острова. Вони теж провели тут кілька днів. Чуваки (точніше одна з дівчат) дали нам трохи теплих речей і сказали, шо це знадобиться.

Острів

Ура-ура, ось ми нарешті на острові, але було холодно і трошки моросило, хотілось якнайшвидше поставити намет і зробити їсти. Ми трохи облаштувались, оглянули краєвиди, зробили їсти і лягли спати.




Дрова


Дрів на острові нема. Ми брали пальник і робили їсти на газі. Ше я читав, шо якісь люди брали з собою турбо-пічку для дрібних дрів (всякі друзки, хмиз і тд). Таке теж можна, але так щоб палити великі вогні і готувати на них їжу, то на таке там дрів точно не вистачить.



Тінь


Коли ми їхали на острів, я переживав, шо там буде дуже важко знайти укриття від сонця. Раніше я читав, шо знайти дерево на острові — це велика проблема, що тут суцільний степ, ніде ні клаптика тіні. Дерев і високих кущів насправді багато, принаймі в тій частині острова, де були ми. Тінистих місць для намету було предостатньо. Всі дерева одного виду — обліпиха. Нічого іншого ми не зустріли.





Вітер

Половину ночей в нас зривався шквальний вітер. Вдень ше так нічого, а як тільки темніє і холоднішає, починається сильний поривчастий вітер, який тримається до світанку. Тому намет має бути не надто лажовим, щоб витримати це все, бо вітер рве дійсно добряче. Розтяжки треба ставити обов’язково. Кілочки нам повиривало, ну але там пісок, і вони з самого початку тримались не дуже. Довелось робити довгі грубі кілочки з дерева.

Вдень вітер теж буває сильним, тому круто мати захисний екран для пальника. Ми робили з того, шо знайшлось.





Тваринний світ

Першої ж ночі на острові виявився інший неприємний момент, про який я раніше ніде не читав. На острові сила-силенна мишей. Не знаю, чому про це ніхто ніде не писав раніше. Може миші з’являються лише восени, коли холодніше, а влітку їх нема. Може вони активізуються, бо треба збирати припаси на зиму, не знаю. Я не розуміюсь в мишах, тому не знаю, чи таке може бути.

Почалось все з того, шо навколо намету здійнялось шарудіння і загалом з’явились звуки життя. А вночі, коли ти спиш, тобі якось не хочеться думати про те, шо навколо вирує життя якихось тваринок, хочеться просто спокійно спати, і шоб всі навколо теж спали. Ну але подумаєш, мишки. Я просто забрав кульок з їжею, який був в тамбурі, і переставив його всередину в намет, аби він був в безпеці поряд з нами. Мишки почали бігати прямо по намету, туди-сюди, крихітні тіні. Ну бігають собі, біс з ними. А потім я відчув неймовірно крихітні лапки в себе на нозі, і це вже було дуже сумно. Мишка прогризла дно намету. Ми включили ліхтарики і ледве не годину ловили її, бо вона хоч і маленька, але дико прудка, постійно ховалась серед речей, одягу, спальника і тд. Потім довелось вилазити під  холодний дощ підвішувати їжу на дереві.

Більше в намет миші нам не лізли (прогрижену дірку ми забили кульочком), але все одно вічно бігали поблизу і зверху по намету, і це напрягало. Ми вже постійно були наготові і вічно стукали по стінках намету, аби їх зганяти. Спали погано, боялись, аби миші знову не погризли намет. Загалом вони нам трохи зіпсували настрій, бо турбували кожної ночі. Тому дуже раджу:

  1. Взяти з собою якийсь засіб від мишей, бажано наперед пересвідчитись в його дієвості;
  2. Не тримати їжу в наметі чи де-небудь на землі. Їжу треба підвішувати на дерева, і то не просто так за ручки пакету — бо по деревах ці мишки теж спокійно бігають, і в кульок без проблем зможуть залізти — бажано вішати на довгому шнурку, аби шлях до кулька для мишки був якомога важчим. Так само в наметі не треба тримати сміття чи будь-які пахучі пакетики від їжі.

Якогось дня ми прочитали в інтернеті, що мишей відлякує попіл, і півночі палили дрова (як я вже казав, дрів тут дуже мало і на них розраховувати не треба — для приготування їжі беріть пальник), а потім розсипали попіл і гарячі головешки навколо намету. Після цього наш намет виглядав так, ніби тут проводили якісь сатаністські обряди. Може гарячі головешки були тупою ідеєю — хтозна, можливо їх тепло навпаки приваблювало би мишей — ми так і не дізнались, бо як тільки ми закінчили процедуру з попелом і головешками, як пішов дощ, і все погасив і розчинив.





Миші цієї ночі нас справді практично не турбували, але то скорше через ліхтарик, який цілу ніч висів в наметі увімкненим. Світла ці мишки теж бояться.

Крім того кожної ночі біля нас ходили олені, хоча ми жили далеко не в найбільш дикій частині острова. Щоб дійти до нас, олені кожної ночі проходили повз маяки, де є трохи цивілізації. Тим не менше вони тут були постійно. Ну але це було прикольно, а не напрягало, як миші. Виходиш вночі, світиш ліхтариком, а там купка оленів сидить і дивиться на тебе. Зранку ходиш, а навколо повно слідів. Загалом на острові завжди і всюди повно слідів тварин. Тварини таке враження, зовсім не лякаються людей.



Ше біля нас тусувався єнот, який кожної ночі розтягував все наше акуратно складене сміття. Кажуть, на острові є багато муфлонів, але ми, на жаль, жодного не побачили. Можна побачити дельфінів, вони підпливають близько до берега. З комах ми бачили богомолів і скарабеїв.



З птахів — бакланів і чайок. Баклани здалеку схожі на пінгвінів :)






Людинний світ

Ми жили в такому районі острова, де влітку скорше всього буває досить багато людей. Тут постійно було видно якісь сліди цивілізації, де-не-де сміття, в одному місці навіть стояла невелика кухня (там ми знайшли бутлі з водою, пару корисних дошок, шматок шиферу, сковорідку).





Ше тут стоїть гараж. На біса тут гараж? Шо в ньому всередині? Всі двері заварені.



Якщо обійти маяки і піти в інший бік острова, то за кілометр вже ніяких слідів людей не видно (хіба що можна натрапити на колію від трактора єгерів, яким вони колесять по острову). Ну все очевидно, чим ближче до джерела води, тим більше там буває людей, і тим більше помітно, що вони тут колись були. Якщо хочеться повної самоти і дикості, то треба відходити подалі від джерела. Але і воду доведеться далі носити.





На момент, коли ми приїхали, якщо не рахувати єгерів і монаха, на острові були лише військові, розквартировані біля маяків. Про те, скільки їх там є, і чим вони займаються, думаю не треба патякати, скажу тільки, шо військові були дуже цікавими і дружелюбними, пригощали нас креветками і тд. Ше на кілька днів приїжджала команда чуваків, які знімали кліп для якоїсь співачки. Вони жили в єгерів. Співачку ми не впізнали.



Інших туристів в той час тут не було. В хорошу погоду тут досить часто пропливають катери рибалок. Але були дні, коли ми зовсім нікого не бачили. Ну і ше раз нагадаю, шо ми жили прямо поряд з маяками і біля причалу. Можна знайти набагато більш самотні місця.



Загалом на острові дуже красиво, і відстійні фотографії нітрохи цього не передадуть. Навіть там де ми були, існування людей майже не відчувається. Дика і незаймана природа. По-суті лише маяки на обрії якось нагадували про те, шо люди тут таки існують.







А, ну ще в бік Скадовська проглядаються вітряки. Це якесь сусіднє від Скадовська село, забув назву.



Одні лише заходи сонця чого варті.







Вночі теж красиво, неймовірне зоряне небо, далеко від будь-якого світлового шуму. Ше якби не було мишей :(



Зірки я не вмію фотографувати, тому сфотографував намет. Один з небагатьох випадків, коли фотографія виглядає краще, ніж це було вживу. Витримка 10 секунд — і намет красиво сяє, не те шо насправді.




Маяки

На Ейфелевий маяк можна залізти, але треба бути акуратним, бо там вже все досить прогниле, і можна без проблем навернутись. З маяка відкриваються красиві краєвиди на острів. З одного боку острів дуже вузенький. Справа на фото велике море, зліва та частина моря, що між континентом і островом.



На лівому березі видно пляму причалу, там саме стояв маленький теплохід-ресторан «Плакучая Ива». Я читав, що в туристичний сезон в хорошу погоду він ходить зі Скадовська сюди до маяків, щоб люди могли на ньому пообідати. Оскільки зараз сезон давно закінчився, то він приплив лише для того, аби забрати з собою понтони причалу. Про це нам розказав упитий мужичок з теплоходу, було цікаво. Я не знав, шо ці величезні бетонні штуки плавають. Їх кожної осені буксирують на континент, щоб тут з ними нічого не сталось. На цей час «Плакучая Ива» припиняє ходити на острів. А на початку літа понтони знову привозять на місце.

В інший бік острів розширяється, туди треба йти, якщо хочеться повної самотності і безлюдності.



В цій частині острів покритий маленькими лиманчиками.




Старий маяк із землі і новий маяк зі старого маяка.




Дорога назад

Ми пробули на острові 5 днів. Назад ми планували пливти з коси Глибокої, туди треба було пройти пішки (приблизно 12 км). Ми наперед зв’язались із Вітею і домовились, шо в потрібний день він приїде нас забрати. А коли настав той самий потрібний день, я прокинувся і не зміг встати. Здається, я був чимось отруєний, і взагалі ледве рухався, тому наші плани поламались. Але нам якраз пощастило, бо біля причалу з’явилась вищезгадана «Плакучая Ива», і ми зраділи, що зможемо вернутись до Скадовська нею. Пішли розпитувати, а там був той упитий мужичок, про якого я теж вже згадував вище. Мужичок пояснив, шо вони може підуть сьогодні, а може завтра, ніхто не знає, бо їм треба забрати понтони, а невідомо, за скільки часу они справляться. Потім вийшов капітан, начебто не упитий, і сказав, шо скорше всього, за години 2-3 вони відчалять, але теплохід буде йти довго, теж 2-3 години, бо понтони важкі. Ми вернулись на острів, всі речі вже були спаковані, тому ми просто сиділи і чекали.

За кілька годин ми знову прийшли на причал, і капітан сказав, шо ше треба почекати, бо їм треба болгарку, аби розпиляти один ланцюг, а болгарки нема, її мають привезти зі Скадовська катером, і він не знає коли, і взагалі ми певно сьогодні не відчалимо. Було сумно, бо ми втратили кілька годин часу, вже краще було б іти пішки до коси Глибокої, або хоча б до єгерів (лише 5 км), і просити їх підвезти нас на косу.

Аж тут на обрії з’явився маленький катер, який прямував до причалу, і ми знову втішились, бо це міг бути хтось, з ким ми зможемо потрапити назад. Катер підійшов ближче, і шоб я здох, це був наш старий добрий друзяка Валєра. Валєра віз на острів якусь сім’ю з дітьми, які просто хотіли кілька годин погуляти. Він відразу погодився нас забрати і взяв по 150 ₴ з носа. Валєра сказав, шо вертатись на континент будемо на заході сонця. В нас було ше дві години часу, тому ми пішли потусуватись з військовими.



Сонце почало заходити, ми сумно попрощались з військовими і повернулись на причал. Валєра завантажив на катер сім’ю і нас, і ми вирушили.

На причал №383 ми повернулись вже затемна.




Ночівля у Скадовську

Поїзд до Львова був вранці, шукати автобус до Херсона пізно ввечері вже не було сенсу, ми хотіли заночувати в Скадовську. Але знову ставити намет і спати в ньому бажання не було. Після 5 днів дикого життя і перед добою в поїзді хотілось гарно виспатись, піти в душ і тд. Але платити багато грошей за оренду квартири теж не можна було, бо це би зіпсувало весь бомжацький дух нашої мандрівки. Ми запитали Валєру, скільки приблизно коштує заночуватись десь, і чи може він знає якихось конкретних людей.

Валєра звісно ж зразу витяг телефон, почав дзвонити різним людям і пробувати домовлятись, і ше й збивав для нас ціну. Мужичок, який чергував на причалі почув, шо Валєра шукає нам житло і теж схопився комусь дзвонити. В результаті Валєра домовився з певним Володею, шо той здасть нам житло за 100 ₴ на двох. Це було супердешево і зберігало бомжацький дух. Ми взяли номер Володі і пішли гуляти нічним Скадовськом, бо хотілось поїсти чогось цивілізованого.

Валєра теж дуже багато для нас зробив за всю мандрівку, тому він теж вартує того, аби завжди мати багато замовлень. Якщо вам треба буде катерщика у Скадовську, набирайте Валєру — +38-050-615-07-41, +38-097-081-85-98.

Цього разу ми зайшли в сусіднє від «Таврії» кафе під назвою «Відро». Це був зовсім інший рівень порівняно з радянською обриганою «Таврією». Тут було мало місця, але затишно, приємно, і навіть була якась дизайнерська концепція. В інтер’єрі багато де використовувались відра, і загалом було так мило, як зазвичай буває в кафе у Львові. Тут ми нормально поїли і пішли шукати Володю і житло, яке він нам пропонував.

Житло як на 100 гривень за ніч було просто дивовижне, куди краще, ніж ми очікували. Тут було чисто, прекрасно, просторо, і було все, що треба. В нашому розпорядженні було півбудинку, тут була своя кухня, своя маленька ванна, спальня, ну і в принципі більше нічого там не було, але нам більше нічого і не треба було. Володя зі своєю дружиною Світланою дуже мило нас прийняли.

Зранку нам треба було швидко знайти автостанцію і добиратись до Херсону. Ми попросили Світлану пояснити, як нам дійти до автостанції. Вона сказала: «Ой, я зараз чоловіка спитаю, він краще пояснить». За хвилину вона повернулась і сказала, шо Володя нас підвезе до самої автостанції. Володя вийшов і запросив нас у свій «DAF» і вибачився за те, шо на підлозі трохи неприбрано — він саме утепляє свій бус.

Поки ми їхали, мали нагоду трохи порозглядати Скадовськ. Крім того, шо я писав вище, кидається в очі дуже багато людей на роверах. Всі крутять педалі. Ше ми не побачили в Скадовську жодного світлофора. Рух тут такий спокійний, шо без них легко обходяться. Також виявилось, шо в той день у Скадовську саме святкувався день міста — на вулицях висіло кілька банерів, в центрі монтували маленьку сцену. А ми якраз звідти їхали і пропускали весь гульбан.

За кілька хвилин ми вже були на станції і прощались з Володею. Гостинності їхній не було меж, і ми дуже радимо вам цю сім’ю, якщо вам доведеться заночувати в Скадовську. Номер Володі — +38-099-776-97-06, Світлани — +38-066-822-26-01.


Підозріло галантний водій автобуса

На станції ми взяли квиток на найближчий автобус і стали чекати. Пів 9 ранку, станція практично порожня. Тут сиділа лише бабуся з пиріжками і кавою і двоє мужиків. Один — звичайний мужик з районного центру. А інший дядько підозріло виділявся, він був вусатим, вдягненим у чистий костюм і жовту сорочку, і загалом виглядав досить вишукано, принаймі як на маленьке місто.

Пан підійшов до нас і чемно почав розмову. Виявилось, шо це наш водій. І зразу стало зрозуміло, чому він такий поштивий — мужик виявився львів’янином, в Скадовськ він переїхав лише в 2001 році.

Рейсовий автобус-таксі

Ми двоє були єдиними пасажирами автобуса, які сіли на станції. Далі почалось відбуватись шось дивне, водій витяг листочок зі списком адрес. І почав їздити Скадовськом прямо під хати і забирати людей або їхні передачі. Та, в Скадовську міжміський рейсовий автобус можна замовити собі під хату. А чому б і ні :)

Львівський пан, ім’я якого я забув, всю дорогу розказував різні цікавинки про Херсонський край, флору, фауну, і тд, і загалом трохи теревенив. Цікавий був мужик.

Ми приїхали в Херсон, далі майже доба в потязі, і ми у Львові.

Підсумок

Острів — казковий. Але щоб там було якнайказковіше, треба по-максимуму бути готовим до речей, які можуть створити незручності (миші, вітер; холод восени або палюче сонце влітку).

А Скадовськ — місто із надзвичайно привітними людьми. Ще раз напишу контакти всіх, хто допомагав нам під час цієї мандрівки.

  • Таксист Сергій +38-093-624-94-44
  • Моряк Вітя +38-050-188-86-48
  • Моряк Валєра +38-050-615-07-41, +38-097-081-85-98
  • Власники будиночку під оренду Володя +38-099-776-97-06 і його дружина Світлана +38-066-822-26-01

Таке-от. В Україні ше стільки див, шо просто здохнути можна, головне їх берегти і залишати в такому ж стані. Не будьте покидьками, не смітіть на природі. Мир :)

26 вересня 2016 о 18:24