Прочитане-2015



Як і минулого року, пишу свій список прочитаних за рік книжок з оцінками, коментарями і цитатами. Цей рік в мене вийшов біднішим, ніж 2014, тоді було 23 прочитаних книжки, і 4 з них отримали по 5 балів, а цього року я прочитав тільки 17, і найкрутішу оцінку отримали тільки троє. І з цих 17 чотири такі короткі, шо їх можна навіть не рахувати, коротше, халява :)

Далі список книжок, по кліку на кожну — коментарі, оцінка і декілька цитат.


  1. Фредерик Бегбедер «Я верую — я тоже нет»
  2. Іван Багряний «Сад Гетсиманський»
  3. Богдан-Ігор Антонич «Чаргород»
  4. Джек Лондон «Мартін Іден»
  5. Кузьма Скрябін «Я, „Побєда“ і Берлін»
  6. Йоганн Фольфганг Гете «Гец фон Берліхінген із залізною рукою»
  7. Джек Керуак «На дорозі»
  8. Деніел Кіз «Квіти для Елджерона»
  9. Артем Чапай «Авантюра. Практичні реалії мандрів по-бідняцьки»
  10. Ілько Лемко «Сни у Святому Саду»
  11. Ілько Лемко «Львів понад усе»
  12. Генріх Белль «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»
  13. Ольга Маркес «Железный Лев»
  14. Іван Крип’якевич «Історичні проходи по Львові»
  15. Джек Керуак «Бродяги Дхармы»
  16. Альберт Хоффман «ЛСД — мой трудный ребенок»
  17. Тарас Прохасько, Мар’яна Прохасько — «Як зрозуміти козу»

1. Фредерик Бегбедер «Я верую — я тоже нет»

Дуже крута і цікава книжка-розмова між справжнім єпископом католицької церкви і невіруючим роздовбаєм-письменником. Чуваки говорять про бога, про віру, просто про різні християнські поняття, про цінності, про щастя, про смерть, про церкву і тд. Цікаво читати через те, що обоє вони дуже розумні люди, і з різними точками зору. Напевно всі найцікавіші суперечки у світі — це суперечки між людьми з розумом і протилежними точками зору.

Оцінка — 4/5

Бегбедер: … Ты спросил, что служит мне стимулом жизни, когда я просыпаюсь по утрам. Мой стимул – любовь к искусству, к красоте, просто любовь. Влюбляться, любить. Если подумать как следует, я не могу сказать, что верю в Бога, но и не могу утверждать, будто жизнь бессмысленна, ведь для меня очевидно: кроме того, чтобы есть, пить, заниматься любовью, существует нечто другое, и это дает мне стимул прожить день. Да, нечто высшее – думаю, это можно назвать абсолютом: например, восхищение великими литературными произведениями. Когда я нахожу книгу, которая потрясает или заставляет смеяться, плакать, когда я смотрю гениальный фильм, когда я кого-то люблю… мне кажется, все эти чувства и составляют единственное оправдание жизни, и, чтобы доставить тебе удовольствие, можно было бы приложить к ним имя Бога. Видишь, я живу не только материальными интересами.


Бегбедер: Завершая главу не столь серьезной темой, я хотел бы коснуться отношения Церкви к браку и супружеской верности.

Ди Фалько: Седьмая заповедь: «Не прелюбодействуй».

Бегбедер: Вот именно. В мире сексуальной свободы Писание и Церковь в этом отношении тоже совершенно устарели. Не знаю, сколько раз я должен буду прочитать «Богородице Дево» и «Отче наш», но и у самых благонравных людей понятие верности, как правило, не в почете. Оно актуально менее чем когда-либо. Я даже сомневаюсь, человечно ли это понятие. Да, человечно ли требовать от кого бы то ни было всю жизнь заниматься любовью с одной и той же особой? Это трудно, независимо от того, состоит пара в браке или нет. Супружеская верность – принцип другой эпохи, придуманный мужчинами: им нужна была уверенность в том, что они действительно являются отцами детей, которых рожают их жены. То же самое с браком: он позволял – а часто и в наши дни все еще позволяет – мужу держать жену взаперти и в полном подчинении. Одного мужчины не предусмотрели: придумав эту систему, они держат взаперти и самих себя. Что касается верности, я, пожалуй, сторонник идей 1968 года, анархист. Думаю, что двое могут любить друг друга, уважая обоюдную свободу.

Ди Фалько: Почему же ты женился?

Бегбедер: Потому что это красиво.

Ди Фалько: Ты считаешь, что принятие обязательств перед Богом и перед мэром способствует долговечности союза?

Бегбедер: Это открытое признание в любви и одновременно восстание против индивидуализма и эгоизма в окружающем мире. Когда женятся в таком состоянии духа, как я, брак оказывается чуть ли не революцией.

Ди Фалько: Это и форма публичного заявления о своей любви, о том, что вы хотите вместе идти по жизни, готовы делить радости и испытания. Что твоя цель – не столько добиться собственного счастья, сколько способствовать счастью того или той, кого любишь. Пойду дальше, хотя тебя это может удивить: для христиан брак означает еще и заботу о призвании любимого человека – его призвании к святости. Задача трудная, но она нисколько не устарела. Прекрасный пример тому – пожилые пары, которым удалось пройти сквозь все жизненные испытания и сохранить свежесть своей любви!
Не могу согласиться с тобой, когда ты разделяешь любовь и сексуальность. Для нас, христиан, одно от другого неотделимо. Любовь – это не поиски эмоций, удовольствия, а желание блага для другого и стремление сделать ради этого все. Разве моя жена будет счастлива, узнав, что я сплю с другой? Разве таким образом я укрепляю наш союз, нашу семью, нашу любовь? Церковь считает (и доказательство тому – прочные браки, христианские и нехристианские): верность может способствовать расцвету личности, вполне возможно повторить миллион раз одному и тому же человеку: «Я люблю тебя». Когда тебе удается отказаться от самого себя ради другого, в этом и состоит подлинная свобода.


Решта цитат: http://poohitan.com/trash/index.php?permalink=20150116_135423

2. Іван Багряний «Сад Гетсиманський»

Одна з найбільш вражаючих книжок в моєму житті, я прочитав її вже вдруге чи втретє, і кожен раз вражаюсь. Перший раз прочитав її ше багато років тому в школі, вона в шкільній програмі була не обов’язковою, тому я дуже радий, що тоді вирішив її прочитати, з того часу ця книжка і залишається однією з найбільш вражаючих в моєму житті. Сумна, трохи важка і вражаюча зі всіх сторін. Це і «11/22/63» Кінга — просто дві найгеніальніші книжки, які я коли-небудь читав. Я надіюсь, ви всі читали цю книжку, а якшо не читали, то це жахлива втрата, беріть і читайте.

Оцінка — 5/5

— Ви сказали, що ваше кредо, то кредо тих всіх, що сидять. Так?
— Так, я сказав, що я дивлюся на речі так, як дивляться всі люди.
— То ніякі люди! То вороги народу!
— Слухайте! Я дійсно можу подумати, що ви не знаєте арифметики. Один — то може бути ворог народу. Два — може бути. Сто — може бути. Тисяча — теж може бути. Але сотні тисяч! Але мільйони!! То вже не вороги народу. То є народ! Народ! Ви розумієте? Чи ви не знаєте математики? То народ!


— Слухай, слідчий! — говорить Андрій тихим, хрипким голосом.
— Що? — скинувся Сергєєв.
— Дозвольте слово мовити.
— Ага, надумав? Нарешті!.. Ну, говори. — Сергєєв, виразно зрадів, що до нього заговорено. Аби тільки не чути того реву нагорі. — Ну, говори…
Андрій витримав павзу, дивлячись в розгублене, бліде обличчя.
— Дивлюсь я на вас і мені вас жаль…
— Що? А-а… Що ж ти, барбос, агітувати здумав слідчого, га?! — але то було промовлено без люті, а так собі з робленим смішком, рятуючись від крику нагорі. — Ну-ну, давай далі.
— Так. Мені вас жаль. От ви нас роздавлюєте (Андрій повів очими настелю), ви нас роздавлюєте, а вам і в голову не приходить, що це ж ви самі себе роздавлюєте… Атож… Я говорив вам про мільйони. Так, нас мільйони. Мільйони, ім’я яким «народ»!.. І ви його роздавлюєте, бродите черевиками по нашій крові, удаєте з себе «карающу десницю», пролетарське правосуддя, яке не знає милосердя. Все повторюєте, що ви залізні… Але проти нас, проти народу, проти нашої крові ваше залізо — це тільки олово… І мені вас жаль… Ви мені говорили про дівчину… Ви мені говорили про матір… Ви, здається, говорили про дітей, про любов, про щастя, — уживаючи й ці аргументи, щоб розчавлювати нас, щоб добивати нас… Так от, — ви нас розчавите (о, ви дуже багатьох розчавите!), розіб’єте плашма об підлогу… Ви чуєте, як «він» там кричить? Дивіться ж мені в лице!! — підніс Андрій голос. — Дивіться в лице!!! — і далі карбував кожне слово. — Ви нас розчавите, але самі ви ніколи не матимете щастя. Ми вас переслідуватимемо все ваше життя… Ви закохаєтесь, але ми кричатимемо, й скавулітимемо, й отруїмо вам щастя… Ви слухатимете шепіт коханої й не чутимете його, бо ми кричатимем і ревтимем, «як паротяг», заглушаючи для вас цілий світ і голос коханої… Ви обійматимете своє щастя, але не зможете ним оволодіти — ми кричатимем і витимем і ви прокленете той час і годину… Ви одружитесь, але втічете з шлюбного ложа, бо ми обступимо вас — мільйони й тьми нас, замордованих, скривавлених, і ревтимем так, що ви не здібні будете прикласти уст і напитися з келеха любові… Ви матимете дітей, але уникатимете їх, бо з їхніх очей дивитимемось МИ своїми закривавленими зіницями, а в їхньому радісному лементі вчуватиметься вам наш рев, наш цей несамовитий крик… Ви чуєте??! Отак от, отак от ми все життя ревтимемо, переслідуючи вас, і світ потьмариться вам. Ви втратите радість отцівства і радість подружжя, і навіть материнську любов ми отруїмо вам — ви слухатимете матір і цуратиметесь її, бо її очима дивитиметься на вас безліч наших матерів, а її голосом говоритиме їхня довічна скорбота, а в її сльозах одсвічуватиметься наша кров; а коли ви схочете шукати затишку в материнській ласці, ви не матимете її — ми кричатимемо, й ревітимемо, й скавулітимемо…

Андрій говорив, а Сергєєв дивився все більше приголомшено, поширеними очима. Так, ніби Андрій розкрив його душу й вивернув напоказ те, що він так старанно ховав, ніби Андрій підгледів найінтимніший куточок його душі й показав усім… І от він стоїть в повній наготі, болісно й розгублено скрививши обличчя. Брови йому смикались, а по всьому обличчю виступили червоні хоробливі плями. Зловив Андрій його зловив на найінтимнішому, на найбільше затаєному, такому болючому й такому страшному. Сергєєв уже не слухав, що там робиться вгорі, він слухав Андрія. Звідки Андрій про все те знає?! — так, здається, й кричав увесь його вигляд. А Андрій говорив ще якийсь час в несамовитому пафосі. Помалу той пафос спав. Нарешті Андрій зітхнув і тихо закінчив:
— Ви молодий, але ви все втратили змолоду. І сон, і спокій відцураються вас… І от на нас поросте «чортополох», як обіцяв товариш Вишинський. Але ви тому чортополохові заздритимете… Так, ви йому заздритимете… Бо на тому чортополохові розцвіте безсмертний наш, всерозторощуючий гнів..: І ви ж його й боятиметесь, бо на ньому розцвіте ваше вічне, незгладиме й незнищиме позорище…
Андрій скінчив. Сергєєв сидів і розгублено тормосив волосся.
— «Чорт!» — мурмотів ледве чутно. — «Чорт» — «Диявол!» — Але в тім мурмотінні не було злоби, а було щось безпомічне, дитяче.
Гупання й крики над стелею вщухли вже, і в кімнаті стояла тиша. Сергєєв ніяк не міг прийти до пам’яті. Так його оглушила Андрієва тирада. Нарешті скривив обличчя в посмішку і, вшнипившись очима в пачку цигарок, запитав зміненим голосом:
— Звідки ти… все це… знаєш?

Решта цитат: http://poohitan.com/trash/index.php?permalink=20150130_023545


3. Богдан-Ігор Антонич «Чаргород»

Це була збірка віршів, і щось вона мені не пішла. Не маю шо про неї сказати.

Оцінка — 2/5


4. Джек Лондон «Мартін Іден»

Дуже так собі, як на Джека Лондона :). Нічого особливого я в цій книжці не побачив, не вразило, але можна читати, щоб вбити час. Там був тільки один цікавий момент, один мужик сказав Мартіну Ідену, що якось він три дні не пив воду спеціально для того, щоб потім відчути блаженство від заспокоєння спраги. Мене дуже зацікавила ця думка, тому я був вирішив теж таке спробувати. А так то книжка так собі.

Оцінка — 3/5

5. Кузьма Скрябін «Я, „Побєда“ і Берлін»

Поки Скрябін був живим, я якось не дуже цікавився його творчістю, в мене було сформоване враження про нього, як про примітивного і плоского чувака, типу Ані Лорак і що там в нас ше є на естраді. Про його книжки я чув, але теж не читав, бо думав, ну що він цікавого міг написати. Коротше я жив, абстрагувавшись від Кузьми, і як це часто буває, відкрив його вже після його смерті, раптом виявилось, шо крім примітивщини в нього є купа класних пісень, і книжка теж досить прикольна. В цій книжці всередині дві книжки: власне «Я, „Побєда“ і Берлін» і «Місто, в якому не ходять гроші».

«Я, „Побєда“ і Берлін» це така прикольна повість про те, як веселі чуваки весело тусувались собі навколо роздовбаної «Побєди» і з ними відбувались різні цікавинки. Це чимось нагадує деякі книжки Жадана.

К'юр любив стрьомні походи, і тому кандидатура співучасника не обговорювалася. Він мав здоров'я на трьох і, поки я збирався з думками й підшуковував, чим би відкрити капот, він його просто зламав, так само, як він відламав у трамваї компостер і пробив ним голову якомусь алкоголіку, який просто криво на нього подивився.


А «Місто, в якому не ходять гроші», це така собі фантастика про місто, в якому — раптово — не ходять гроші. Всі люди розплачуються одне з одним послугами, і кожен мудак вигадує якомога жахливіші послуги.

Кампазітар і Йог переглянулися, і по їхньому виду неозброєним оком було видно, шо їм страшно. Страшно, як пасажирам літака компанії «АероХер», на дверях якої красується лозунг: «Літайте з нами — з нами херово!». І ти, ніби загіпнотизована миша, лізеш в той літак, знаючи, шо хер ти куда на ньому долетиш.

Оцінка — 4/5

Решта цитат: http://poohitan.com/trash/index.php?permalink=20150301_005116

6. Йоганн Фольфганг Гете «Гец фон Берліхінген із залізною рукою»

Це п’єса. І вона мене не вразила, і взагалі я не люблю читати п’єси. В звичайних книжках автор поступово знайомить тебе з героями, і ти встигаєш всіх запам’ятати, уявити, і ввести в  уявний книжковий світ в себе в голові. А в п’єсах всі герої звалюються тобі на голову вже готовими, і ти плутаєшся і постійно гортаєш на першу сторінку, щоб глянути список дійових осіб і зрозуміти, що взагалі відбувається.

Оцінка — 3/5

7. Джек Керуак «На дорозі»

Ходять чутки, що це дуже відома книжка, найвідоміша книжка Керуака. І хороша. Про мандри і бомжування, це завжди цікаво.

Оцінка — 4/5

– Отже, ти їдеш, Йоу. – Ми називали один одного Йоу.
– Ага, – відповів я

Я сказав Тері, що від'їжджаю. Вона думала про це всю ніч і змирилася з цим. Вона без емоцій поцілувала мене посеред виноградника і пішла рядами виноградних лоз. Ми обертались десятки разів, адже кохання – це дуель, і дивились одне на одного востаннє.
– Побачимся в Нью-Йорку, Тері, – сказав я.
Через місяць вона мала приїхати з братом у Нью-Йорк. Проте ми обоє знали, що цього не буде. Через сотню футів я обернувся й подивився їй услід. Вона просто йшла назад до будинку, тримаючи в одній руці тарілку від мого сніданку. Я нахилив голову й дивився, як вона іде. Ну, що ж, чувак, ти знову на дорозі.

…дивовижні візерунки вогнів Солт-Лейк-Сіті. Дін розплющив очі й глянув на місто, де давно народився, без імені та в бруді.
– Селе, Селе, дивись, ось де я народився, ти тільки подумай! Люди змінюються, вони їдять рік за роком і змінюються з кожним прийомом їжі. Ее! Дивись! – Він був настільки схвильований, що я заплакав.

Решта: http://poohitan.com/trash/index.php?permalink=20150607_001823

8. Деніел Кіз «Квіти для Елджерона»

Дуже, дуже, дуже хороша книжка, зараз я перечитую цитати, і не розумію, звідки взялась така дивна оцінка — 4.5 з 5. Чому не 5? Не знаю, бо я ставив цю оцінку півроку тому, і вже не пам’ятаю, але напевно є якась причина, чому до п’ятірки вона не дотягнула. Книжка написана в формі звітів розумово відсталого хлопця, якому зробили операцію на мозку, і який стрімко пізнає світ, перед ним постає купа проблем і питань, загалом дуже цікаво.

Оцінка — 4.5/5

Коли я прокинувся цього ранку мені здалося я вже став умним але я помилився. Кожного ранку я думаю шо став умним але нічого зі мною не відбуваєцця. Мабуть сперимент не мав успіху. Можливо я не стану розумним і мені доведецця жити в притулку у Воррені. Я ненавижу тести ненавижу лаберинти й ненавижу Елджернона. Я ніколи раніше не знав шо я дурніший за миша. Мені зовсім не хочеться писати нових звітів. Я про все забуваю і навіть коли я щось записую до свого нотатника то іноді не можу прочітати власний почерк і мені стає погано. Міс Кінніан каже шоб я набрався терпіння а я почуваюса хворим і стомленим. Й у мене весь час болить голова. Я хочу повернутися на роботу до пикарні й не писати більше ідіотських звітів.


І вони розмовляли про політику, про мистецтво й Бога. Я ніколи раніше не чув, аби хтось сказав, що Бога може й не бути. Це налякало мене, бо вперше я почав думати про те, що означає Бог. Тепер я розумію, що одна з найважливіших причин, чому треба ходити до школи й здобувати освіту, полягає в тому, що те, у що ти вірив протягом усього свого життя, може бути неправдою, і ніщо не є тим, чим воно здається.


…лежачи з нею, я розумів, наскільки важливим є фізичне кохання, як необхідно для нас перебувати в обіймах одне одного, даруючи й одержуючи. Усесвіт вибухав, кожна його часточка відокремлювалася від іншої, жбурляючи нас у темряву й самоту, вічно відриваючи нас одне від одного, дитину від матері, друга від друга, й кожен із нас віддаляється один від одного, кожен летить своїм власним шляхом до своєї єдиної мети — смерті в самотині. Але любов створює противагу цьому процесу, любов — це акт єднання й збереження. Як ото люди тримаються за руки на палубі корабля, що тоне, аби не дати відірвати себе одне від одного, так само наші тіла утворюють людський ланцюг, який допомагає нам не бути зметеними в небуття.

Прощайте міс Кінніан і дохторь Штраус, і всі інші…
P.S. будь ласка скажіть проф. Немурові не дратуватися так коли люде з нього сміюцця, й він матиме багато друзів. Дуже легко мати друзів коли люди з тебе сміюцця. У мене буде багато друзів там куди я піду.
P.P.S. будь ласка якшо матимете можливість покладіть квіти на могилу Елджернона на задньому подвір’ї.

Решта цитат: http://poohitan.com/trash/index.php?permalink=20150702_213355

9. Артем Чапай «Авантюра. Практичні реалії мандрів по-бідняцьки»

Книжка-щоденник чувака про те, як він поїхав тусуватись Америкою. Дуже нагадує «Мексиканські хроніки» Кідрука, але Чапай, на відміну від Кідрука, не бісить. Хіба що тим, що коли я думаю про нього, то згадується Кідрук. А так то прикольна і цікава книжка, але, звісно, набагато нудніше, ніж, наприклад, «На дорозі». Хоч тут цікавості додає те, що книжку написав українець, тому простіше перенести всі події на себе.

Оцінка — 4/5


10. Ілько Лемко «Сни у Святому Саду»

За останні роки львівські хіпі видали вже кілька книжок, які привідкривають завісу на хіпівське життя у Львові в радянські часи. Для мене колись мегавідкриттям став альманах «Хіпі у Львові», я до того навіть уявлення не мав, що колись в нас, в РАДЯНСЬКІ ЧАСИ, було НАСТІЛЬКИ велике неформальне об’єднання. Ціла республіка. Я б ніколи не зміг уявити хіпівський рух в СРСР. А він був, і ше й який. Раджу всім перечитати «Хіпі у Львові», їх є дві частини, і «Сни у Святому Саду». Я не читав «Львівську гастроль Джимі Хендрікса» Куркова, але вона здається теж перетинається з темою львівських хіпі, тому теж можна прочитати.

Дуже цікава і не дуже відома сторінка львівської історії. І це все відбувалось у Львові! І багато з цих хіпі досі живі, а дехто навіть далі цвіте. Цитат на жаль нема, бо я читав цю книжку паперовою.

Трошки про Святий Сад у Вікіпедії
.

Оцінка — 4/5

11. Ілько Лемко «Львів понад усе»

Ця книжечка валялась в мене давно з якогось буккросингу, і я вирішив прочитати її лише тому, шо перебував під враженням від попередньої по списку книжки Лемка. Дуже стисла книжка з цікавими історіями від Лемка, трошки перетинається зі «Снами у Святому Саду», але тут Лемко розповідає про Львів, яким він його бачив протягом всього свого життя, від дитинства і до моменту написання книжки, тому Святий Сад в цій книжці це лише маленький епізод.

Оцінка — 4/5


12. Генріх Белль «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»

Коротке, але вражаюче оповідання. Багато символізму. Багато незрозумілості. Заставляє думати і читати більше. Сюжет трошки перегукується з книжкою, яку я прочитав рік тому: «Джонни получил винтовку» Далтона Трамбо.

Оцінка — 4/5


13. Ольга Маркес «Железный лев»

Цю книжку я вирішив прочитати тільки через зацікавлення гуртом Alai Oli. Десь було написано, що назва пішла з казки лідерки гурту, тому я захотів прочитати цю казку. Нічого високохудожнього і неймовірного в літературному плані, але це гарна казка :). Оскільки я не літературний критик, а просто собі чувак, то вона мені сподобалась.

Оцінка — 4/5


14. Іван Крип’якевич «Історичні проходи по Львові»

Думаю про цю книжку теж не треба багато говорити. Насправді я не цікавлюсь історією, тому дуже рідко звертаю увагу на історичні книжки. Ця зацікавила через те, що вона цитується в пісні «Дидактична вистава в театрі Богуславського» Мертвого Півня:


Велике вражіння у Львові зробило те, як один із акторів відкрив домовини з людськими кістяками. При перебудові костелу на театр забуто усунти з підземелля давніх покійників.


Я багато років слухав цю пісню і завжди думав — що це за костел у Львові переробили на театр? Де таке є? Зрештою я додумався пошукати, і знайщов, що це з «Історичних проходів по Львові», з книжки, про яку я раніше вже чув, але навіть не думав читати. Але історія Львова все-таки мені цікава, бо багато чого з описаного я ше можу побачити, відчути і уявити. Жах як цікаво. Дуже хочу знайти якесь свіжіше видання, ніж те, яке я читав, бо там багато назв вулиць радянські, і я не завжди міг зрозуміти, про яке місце йдеться. Книжка — скарб. Дивовижна.

Оцінка — 5/5


15. Джек Керуак «Бродяги Дхармы»

Керуак мені дуже сподобався, його хочеться читати. Цитат мало, але це не той випадок, коли не було, що виділити, а просто не хотілось відволікатись від читання.

Оцінка — 4/5

«Когда дойдешь до вершины, продолжай восхождение».


«Один человек, практикующий доброту в глуши, стоит всех храмов, воздвигнутых этим миром…»


Я не совсем забывал, что после этих вот полночных медитаций могу вернуться к хорошему теплому огню, любезно оставленному мне свояком, которому уже слегка приподнадоело, что я только болтаюсь по дому и не работаю. Однажды я прочел ему откуда-то строчку о том, как человек растет через страдание, а он ответил:
— Если растешь через страдание, то я к этому времени уже должен быть с дом.

16. Альберт Хоффман «ЛСД — мой трудный ребенок»

Це теж стало для мене книжкою-знахідкою. Книжка написана вченим, який відкрив ЛСД. Дуже багато цікавого, виявляється, галюциногенні властивості ЛСД виявили абсолютно випадково, і лише за кілька років після першого синтезу, а при першому синтезі препарат не здався нікому вартим уваги. Автор описує перший в світі ЛСД-тріп, враження інших людей від галюцинацій, про свої переживання, коли препарат пішов в люди і став наркотиком, про те, коли варто і коли не варто вживати ЛСД, і так далі. І в кінці трошки розповідає про різні природні галюциногени.

Оцінка — 4/5


Намеренный вызов мистических переживаний, в частности, при помощи ЛСД и подобных галлюциногенов, по сравнению со спонтанным визионерским опытом, влечёт за собой опасности, которые нельзя недооценивать. Практикующие должны принимать во внимание некоторые эффекты этих веществ, а именно их способность влиять на наше сознание, на самую глубинную суть нас самих. История ЛСД на сегодняшний день достаточно демонстрирует катастрофические последствия, которые могут наступить, когда глубина его эффектов недооценивается и это вещество воспринимается как наркотик, который можно принимать ради удовольствия. Неправильное и неуместное использование сделало ЛСД моим трудным ребёнком.


Быстрый рост употребления наркотиков, который начался в этой стране приблизительно двадцать лет назад, не был, однако, последствием открытия ЛСД, как заявляли поверхностные наблюдатели. Скорее он имел глубокие социологические корни: материализм, отстранение от природы из-за индустриализации и растущей урбанизации, отсутствие удовлетворения от работы в механизированном мире, скука и бесцельность богатого пресыщенного общества, отсутствие религиозных, воспитательных и осмысленных философских основ жизни.


Предпосылки для положительного результата ЛСД эксперимента и низкой вероятности психического срыва находятся, с одной стороны, в самой личности, а с другой стороны, во внешней среде эксперимента. Внутренние, личные факторы называются настроем, или установкой (set), внешние – окружением, или обстановкой (setting). Красота помещения или окружающей местности воспринимается в результате мощной стимуляции органов чувств при помощи ЛСД с необычайной силой, и такие приятные чувства оказывают существенное влияние на ход эксперимента. Присутствующие люди, их внешность, черты – это тоже часть обстановки, которая предопределяет впечатления. Акустический фон важен в той же мере. Даже безобидные шумы могут превратиться в пытку, и, наоборот, приятная музыка может стать эйфорическим переживанием. При проведении ЛСД экспериментов в неприятной или шумной обстановке возникает большая опасность негативных последствий, включая психические срывы. Современный мир машин и приборов создаёт множество видов фоновых шумов, которые очень просто могут вызвать панику в состоянии повышенной чувствительности.

І як висновок:

Я вижу истинное значение ЛСД в возможности оказывать существенную помощь медитации, направленной на мистическое восприятие глубинной, абсолютной реальности. Такое его применение полностью соответствует сущности и характеру действия ЛСД, как священного снадобья.




Решта цитат: http://poohitan.com/trash/index.php?permalink=20151213_003135

17. Тарас Прохасько, Мар’яна Прохасько — «Як зрозуміти козу»

Це абсолютно дитяча книжка, і я очікував, що це просто красива казка, яку буде приємно прочитати і після цього усміхнутись, але, неочікувано, вона може вразити навіть дорослу людину. Ну і так, казка дуже красива :). Крім того вона дуже чудово оформлена —«Видавництво Старого Лева» не підвело.

Оцінка — 5/5


Читайте, читати прикольно.
30 грудня 2015 о 22:00