Три дні без води

Це запис не про Водоканал, а про цитату з книжки. В «Мартіні Ідені» Джека Лондона є такий момент:

Брісенден розповів Мартінові, що якось три дні навмисне не пив води, щоб зазнати блаженства від заспокоєння спраги.

Стало цікаво відчути таке блаженство, і взагалі перевірити, чи будуть якісь чудові відчуття, коли я після трьох днів без води нарешті вип’ю горнятко. А ше було цікаво, чи взагалі я протягну три дні без пиття, чи зірвусь і вип’ю всі запаси вдома. Раніше я, здається, більше дня без води не проводив, а тут три.

***

Перший день, вже вечір, за весь день ше ні разу не захотів пити. Думаю, протягнути буде дуже легко.
Ввечері перший раз з’явилась думка, шо хочу пити, і чим далі, тим вона нав’язливішою ставала, ідеш на кухню, а там всюди якісь рідини, і хочеться випити. Сильної спраги нема, просто думка: «я б попив».
Ліг спати з цією думкою, але якщо відволіктись, наприклад, на книжку, то все класно.

***

Другий день. Зранку пити не хочеться. Краще, ніж було вчора ввечері. Все круто, нічого не болить, почуваюсь майже чудово :)
Їздив на ровері, дуже хочеться пити. Зупиняюсь на світлофорі після того, як гнав на колесі в маршрутки, думаю «я б попив», потім згадую, шо не можна, сум.
Вдома сильна спрага після ровера зникає, лишається тільки та сама нав’язлива думка «я б попив». Але знову ж таки, стримуватись не так вже й важко. Ну не можна пити, то не п’єш і все.
Погано з їжею, організм їсти хоче, а мозок думає, може не треба, потім ше сильніше захочеться пити. Але їм :)
Починаю кидати злодійські погляди на чайник і на пакет молока в холодильнику.
Півдня минуло, вже є не тільки думка, а і справжня постійна спрага. Маленька :). Але спрага :). Відчуття, ніби організм вимагає води.
Пізній вечір. Я постійно думаю про пиття. Дуже добре вчуваю запахи чаю, соку. Уявляю, як я наливаю собі в горнятко соку, і починаю пити, мм. В роті завжди сухо. Пити хочеться вже по-справжньому, справжня фізична спрага.
Їм шоколадні цукерки «Шарм», після них, як не дивно, стає краще :). Там в начинці напевно багато вологи. Хоча в звичайному стані після шоколаду навпаки хотілося б ше більше пити. Це цікаво.


***

Третій день, ранок. Як і вчора, після прокидання пити хочеться набагато менше, ніж ввечері перед сном. Нормально :)
Минуло півдня, є слабкість, кумарить в голові. Проїхався десь 5 км, виснажився. Хочеться спати і здохнути.
Вечір, пару раз темніло в очах, трошки підкошуються ноги і всяка така туфта. Думав ше раз проїхатись, але я вже занадто слабак.
Пізній вечір, я валяюсь, ледве ходжу по хаті. Можна сказати, шо стан погіршується по гіперболі :)
До речі, сьогодні спраги як такої майже нема. Просто постійно погано. Вчора спрага більше відчувалась.
Морозить. Знов ДУЖЕ хочу пити. Скоро спати, на шосту будильник, шоб встати і напитись :)


***
Ну всьо. Я це зробив. Випив чудове горнятко чудової води, а потім ше чудового яблучного соку і знов води. Не знаю, як це описати, якби я був письменником, то сказав би, шо я — це ніби поле ромашок, де кожна клітина — ромашка, всі вони засохли і почорніли, а як тільки я випив води, вони  наповнились силою, розцвіли, закольоровіли, забуяли життям і рознесли приємний аромат в радіусі двох кілометрів. Але я не письменник, тому скажу просто, шо три дні помучитись того вартувало. Кайф. Сидиш так і п’єш із закритими очима, і після кожного ковтка думаєш «крутизнаааа». Ммм. Напевно шось таке відчувають ті, хто кидає курити і постійно вертається.

Забув додати, шо по-перше я схуд на 2 кг, а по-друге такий експеримент набагато крутіше проводити літом, коли постійна спека.
23 лютого 2015 о 05:19