Марафон «Перша сотня 2014»



Напишу шось трохи про марафон. Якшо коротко, то дуже сподобалось. Проїхав за 3:58 чи 3:59. Точного часу не знаю, бо протоколи ше не опрацювали. На фініші мені сказали, шо ± хвилина до чотирьох годин залишалась. Ше сказали відставання від лідера і час лідера, можна було додати і отримати свій точний час, але я тут же їх забув. А більше відволікати організаторів не хотів, бо вони там мали купу роботи з протоколами і засіканням часу фінішуючих. Можу хіба шо порівнятись з минулорічним протоколом, там чуть менше чотирьох годин — це десь 50-55 місце. Мені якось так і сказали. Дуже чекаю на протокол. Вже є протокол — мій час 3:59:08, відставання від лідера 1:04:00, середня по всьому маршруту 24.96 км/год. Якраз в’їхав у 4 години, а це і було метою.
Тобто тим, як проїхав, я задоволений. Ше сподобалась організація. Було прикольно.
Це якшо коротко. Якшо довше, то далі є трохи тексту, і не моїх фотографій та відео.

Реєстрація була на пл. Ринок. Зареєструвалось під 250 людей, якось так.







Власне реєстрація:



На реєстрації давали табличку з номером, хомути, щоб причепити її до ровера, талончик на їжу на фініші, круту наліпку з населеними пунктами і кілометражем, і може шось ше забув. Наліпку можна було наклеїти зверху на трубу рами, і на ходу орієнтуватись, скільки ти вже проїхав. Мені це було дуже актуально, бо на велокомп’ютері відпала кнопка, і я міг дивитись тільки час поїздки, а пробіг ні.



Супровід ДАІ. До місця старту колона була суцільна, тому вони супроводжували типу як всю колону, а після старту їхали біля групи лідерів.



Мотодопомога. Вони супроводжували нас до місця старту, зупиняли машини на перехрестях, щоб ті не вклинювались у колону, і так далі.





Багато-багато всіх:





Парад на старт:



Приїхали на місце старту. Всі зразу пішли підливати дерева, шоб під час марафону по-мінімуму зупинятись. Тут стояли хвилин з 5. Я мав з їжі три снікерси і два банани, з’їв перший снікерс.

Старт.





На старті секунд 10 навколо тебе чути постійне клацання, всі вщіпаються в педалі :)

Щоб вкластись в 4 години, я спланував їхати маршрут так:
  • до першого контрольного пункту (30 км) їхати з середньою не менше 30 км/год, відповідно доїхати туди не більше, ніж за годину;
  • там кілька хвилин відпочити;
  • до наступного КП (80 км) їхати з середньою не менше 25 км/год, приїхати туди не пізніше, ніж через 3 години після старту;
  • там ше відпочити, хвилин 10-15;
  • останні 20 км їхати з середньою не менше 20 км/год, фінішувати менше, ніж за 4 години

Стартував десь в середині пелетону, там всі їхали десь 20 км/год, тому я зразу почав набирати швидкість, обігнав трохи людей, пелетон потрохи поділився на групи по швидкостях, і я поїхав у великій групі з середньою швидкістю 33-35.

Всі валять.



Ех ці репортери, ніколи не дають спокою.



Було трохи людей, які не реєструвались, а їхали просто так. Як от цей чувак без шолома.



Група лідерів. Це там не затор, а машини супроводу.



Перші 30 км, поки я їхав у великій групі (людей з 20), біля нас теж була машина супроводу. Коли в когось були технічні проблеми, наприклад, пробивав колесо, вони зупинялись і допомагали.

До першого КП наша група доїхала ± за 55 хвилини, тобто середня на цьому відрізку була ~33 км/год. Тут залізна частина нашої групи, кілька мужиків, зовсім не зупиняючись, поїхали далі, я зупинився, взяв батончик, більшість, хто брав, зразу їхали далі, трохи людей залишились відпочивати. Я не хотів втрачати свою групу, тому теж зразу поїхав. Тепер я їхав в меншій групці, десь 5 людей. Деколи ми когось обганяли, хтось підсідав до нас, хтось відставав, виривався і тд.

Мені дуже сподобалось їхати в групі, на колесі одне в одного. Їде кілька людей, всі незнайомі, але їдуть як команда, спершу тебе тягнуть, потім ти тягнеш всіх за собою, і так далі. Коли їдеш за кимось, довіряєш йому, коли їдеш попереду, відчуваєш відповідальність за решту. Дуже крутий дух.

Якийсь час ми їхали так само з середньою 30 км/год, а потім я трохи відстав від групи, і вже не зміг їх наздогнати. Самому їхати набагато важче. Якийсь час повільно, відпочиваючи, їхав, і чекав, поки мене наздожене попередня група, далі їхав з ними, десь 25-27 км/год.

Коли нашу групу переганяла інша, навіть якщо це було лише двоє людей, я зразу пересідав на колесо до них, і їхав вже з ними.

Довгий час я їхав з чуваком на білому підвісі Giant і дівчиною на червоному шосері Specialized. До речі, прикольно, коли попереду в групі їде шосер, бо вони найкраще стараються об’їжджати ями :)

Ше було таке, коли група, в якій я їхав, їхала надто повільно, не за моїм планом, тоді я виїжджав вперед і розганяв групу до потрібної швидкості. Раз чи два так наздоганяв передню групу і скріплював дві групи разом. Теж подобалось, бо всі вдячні.

На кожному великому перехресті стояли ДАІ, які перекривали рух, коли проїжджали велосипедисти. Біля Страдчу треба було повернути наліво на трасу М-10, і там я якраз їхав без групи, сам, то даівці здалеку мене побачили, зупинили рух в обидва боки на М-10, і помахали, щоб я проїжджав. Машини чекають, а я велично їду :). Подякував даівцям жестом, вони відповіли, дуже круто, аж додало духу.

Першу половину маршруту я проїхав за годину і 42 хвилини. Тобто на перших 50 км середня швидкість була 29.5 км/год, непогано.

Десь на кілометрі 60-му чи 70-му я впав. Всі щільно їхали одне в одного на колесі, і дівчина, друга в рядочку, зачепила чувака попереду, втратила рівновагу, впала, всі позаду завалились теж. Я був в тукліпсах, тому впав на неї і ше кілька секунд ніяк не міг встати. Всі цілі, але на цьому падінні я кілька хвилин втратив.

Їв потрошки, і лише батончики. Вони лежали в наплічнику в бічній кишені, і їх зручно було дістати і їсти на ходу. А банани лежали так, шо аби витягнути їх, треба було скидати наплічник, а це на ходу незручно. Але батончиків вистачало, надкусив, за кілька кілометрів запив водою, за кілька кілометрів ше раз надкусив.

З часу ознайомчого виїзду, який був тиждень тому, на маршрут нанесли трохи нової розмітки, кращої і більш помітної. Видно, шо організатори старались.

Друге КП було на 80-му кілометрі. Там я все-таки зупинився, мені долили води у флягу, дали їжі, я з’їв один банан, потім залився редбулом, який теж видавали на цьому КП, і поїхав далі. На КП пробув хвилин 3-4. Редбул справді вставляє, додає енергії, але ненадовго.

Десь незадовго після цього, якшо я нічого не плутаю, я знову наздогнав того самого чувака на білому Giant і дівчину на червоному Specialized. А може це ше до КП було. З ними ше кілька людей їхало. Потім дівчина відстала. А вже на фініші виявилось, шо вона десь впала, і досить серйозно, отримала струс, її везли швидкою.

В гарному лісі між 80 і 90 кілометром маршруту я їхав сам, а потім наздогнав чувака під номером 38, на якомусь гібриді, може Focus, не пам’ятаю вже. Трохи говорили. Далі я відірвався і знову їхав сам. Перед «гірським фінішем» наздогнав ше двох хлопців. З одним із них я їхав в групі ше перед першим КП. Знов трошки говорили. Так разом і доїхали до фінішу, але з нас трьох я вирвався першим :P

Останні 500 метрів це було капець як важко. За моїм комп’ютером я фінішував за 3:54. Але там сказали, що приблизно 3:58-3:59. І приблизно 55-те місце. Ну буде видно в протоколі. Дуже дивно, шо мій час не співпадає з їхнім. Час в протоколі — 3:59:08, 53-тє місце.

На фініші було гарно, всі тебе люблять і вітають, хоч ти і ніякий не переможець, але тут кажуть «програє тільки той, хто не їде». Дали медальку і магнітик з котами-мотиваторами:



А так фінішував лідер. Час лідера шось трохи менше трьох годин.



Після фінішу всі накидаються на їжу:





Агрегат після фінішу:



Далі всі їли, відпочивали, тусили, говорили. Десь в годині п’ятій було нагородження переможців.

Тепер якісь висновки.

Організацією я задоволений дуже, все гарно. Тільки шкода, шо не було їжі в тюбиках :). Машини підтримки, перекриття перехресть, ДАІ, швидка, Мотодопомога, КП, фініш, все було дуже круто.

Собою я теж задоволений, бо в 4 години все-таки вклався, незважаючи на ногу. Але можна було би і швидше. Бували моменти, коли я їхав в парі з кимось, їхав повільніше, ніж міг би, але не хотів гнати, щоб напарник не лишався сам. Ну і самому теж трохи не хотілось лишатись самому. Якби я не задумувався про таке і їхав би зі всіх сил, і ше якби не те падіння, то на хвилин 10 раніше точно приїхав би.

Ровером я задоволений, тільки треба нормально відрегулювати перекидки. Деколи перемикався з другого чи третього разу. Тукліпси дають ефект, крутити педалі легше + ноги не злітають, але хочу контакти. Ше подумав, шо було би зручно їхати у велошортах — бо за 100 км сідло мене втомило :). Кілька разів вставав і по кілька секунд їхав стоячи.

Про їжу. Вдома я бахнув рису. Потім перед стартом з’їв снікерс. На ходу з’їв ше два снікерси, два Lion'и, видані на КП. Під час зупинки на другому КП з’їв банан і редбул. Крім того за весь час випив десь літру води, всього лиш, але це завдяки прохолодній погоді. Їжі мало не було.

Погодою я не задоволений. Дощ, холодно, мокро, сильний вітер, який чомусь завжди був або зустрічний, або зустрічно-боковий, і ні разу попутний. Приїжджаєш на фініш весь мокрий, ноги мокрі, там мерзнеш, а потім ше додому 20 км пиляти, брр. Ну але шо погоді зробиш.

Мета наступного року — проїхати менше, ніж за 3 з половиною години. А може й ше підніму планку до того часу :)
04 травня 2014 о 19:43