Перший раз 100 км



Вирішив 3 травня їхати «Першу сотню», а сьогодні проїхав тим маршрутом, щоб трохи його запам’ятати і під час марафону не тупити з картою. Їхав таку відстань за один раз вперше в житті, тому було цікаво і прикольно. Трек і профіль висот тут, я їхав і постійно підглядав його на телефоні, бо в мене вічне параноїдальне відчуття, шо я заїхав кудись не туди. Деколи питався в місцевих бабусь, чи правильно їду. Вся дорога зайняла майже 6 годин, це з цілою купою зупинок. Крім зупинок в мене ше розтягнене сухожилля на нозі, я як справжній невдаха, розтягнув ногу чи не вперше в житті, і якраз перед марафоном. По дорозі вона постійно боліла. Я планую, шо на марафоні вона не буде боліти, я не буду робити дурних зупинок, тоді вкладусь за 4 години. Буде видно.

Трохи про маршрут. Дуже круто, є мальовничі місця. Я часто зупинявся шось подивитись, шось сфотографувати. Дорога місцями дуже погана, страшно їхати на MTB, а шосерів взагалі шкода. Але хорошої дороги більше.

Машин було дуже мало, деколи хвилин 20 їхав сам, а за весь час мене певно машин з 50 обігнало, а це дуже мало, якшо подумати.

Людей теж мало по селах. Окремі бабці були на вулицях вже о 7 ранку, але десь до 10 села спали, шо вони там собі думають?) А хто корову вижене?) В нас в селі такого нема. Взагалі я за всю дорогу побачив дуже мало людей.

Так на око здалось, шо спусків було більше, ніж підйомів (профіль висот підтверджує, але спусків більше тільки на 15 м). Не знаю, яка в мене була середня швидкість руху, комп’ютер її не показує, але думаю десь 25. Тому якщо по мінімуму зупинятись, то можна спокійно заїхати за 4 години. Але є 1-2 дуже важких підйомів. Зі своєю ногою я ледве виїжджав.

Коліс не пробивав, на щастя. Взагалі велосипед не підвів, все добре. А от я один раз бахнувся з ровера, про це буде далі :)

А тепер, де я був, шо бачив :)

Старт о 7:06 з перехрестя Наукова-Кульпарківська. Насправді старт трохи нижче, за кілометрів два, там перед кільцем є така кишенька, у яку всі учасники напихаються перед стартом.



Взагалі я планував стартувати о 5 ранку, ліг по другій, встав пів п’ятої, дико не виспався, зробив їсти, поїв, зібрався, тоді виглянув у вікно і виявив, що сонце ше не зійшло і надворі ніч. Загуглив, схід сонця мав бути аж о 6:08. Поставив будильник на 6, ліг знову дрімати. Потім поки в Сільпо за їжею, поки ше якась туфта, і на старт приїхав вже по сьомій :)

Майже схід сонця десь за Сокільниками.




Після Сокільників нога почала не просто боліти, а сильно боліти.
Якесь єдине вікно в Пустомитах:



Проїхав Пустомити, бачу здалеку, хтось на трасі чекає на автобус, думаю, під’їду запитаю, чи правильно я їду на Щирець. Під’їжджаю, а це Діва Марія :)



За годину після старту доїхав до Щирця:



Після Щирця почався сильний зустрічний вітер. Так було до Великої Горожанни, а там я повернув.
Ше в Щирці причепились бездомні собаки. До того чіплялись в Наварії, там були великі, але якісь ліниві, від них було легко відірватись, а тут були маленькі і проворні.

Коли я побачив здалеку цей підйом, то аж стало погано). Але потім помітив, шо підйоми виглядають страшними якраз лише здалеку, а коли під’їжджаєш до підніжжя і починаєш на нього вибиратись, то не все так погано.



Ше за годину після Щирця доїхав до Комарно. Це вже кілометрів 40 чи 45.



Після Комарно нога почала боліти не сильно, а несамовито :). В таких випадках певно круто їхати в контактах, можна крутити лише однією ногою :)
Проїхав Комарно, Бучали, доїхав до Зашковичів, перед ними завалився поїсти. На ходу я з’їв кілька цукерок, ше були два банани і шоколадка. І літр води. Взагалі я не був голодний, їв тільки щоб потім раптово не здохнути від втоми. Зупинився о 9:38:



З’їв банан, трохи шоколадки, води, перебинтував ногу, почитав твіттер :)

Агрегат теж відпочиває:





О 9:50 поїхав далі:



Не доїжджаючи до Городка я почав помічати на перехрестях намальовані від руки стрілочки. Згадав, шо десь рік тому читав на форумі, що організатори нібито трохи позначали маршрут, вшарив, шо це воно. Не знаю, чи до Городка їх не було, чи я просто не помічав, але далі вони є на кожному великому перехресті, класно, я вже менше дивився на карту.



Перед Городком маршрут повертає на трасу М-11, по ній треба їхати 2-3 км. Траса з дуже крутим покриттям, здається по дві смуги в кожен бік, багато машин, і тд. Звідти треба повернути наліво на чергову забиту трасу на Івано-Франкове (до речі на М-11 організатори теж намалювали стрілочки, і це прикольно, все-таки міжнародна траса, а не якась сільська). От, мені треба наліво, там є смуга для повороту, я дивлюсь, чи позаду нікого немає, зміщуюсь в ту смугу, пригальмовую, щоб пропустити зустрічний потік, і тут чомусь лечу через кермо. Я навіть не вшарив, чому. Ніби плавно собі гальмую. А потім бах, і я вже валяюсь на асфальті :). І треба ж було впасти саме на цій завантаженій трасі, добре, шо не вилетів за межі своєї смуги, бо і справа і зліва їхали машини. А ше прикол в тому, шо трохи раніше я зняв рукавиці, щоб долоні теж трохи засмагли, і майже зразу після цього я впав :). Але долоні майже не постраждали.

Проїхав Городок, там є одне підступне місце, непримітний крутий поворот вправо, куди треба їхати, і розмітки про це нема. Я якимось дивом його не пропустив.

Кафе «Едем» і позначка, що до фінішу ше 30 км. Тобто проїхав 70 км зі 100. Забув впхати в кадр велокомп’ютер з годиною)



Нога почала занадто боліти, сів відпочити і з’їсти другий банан. Здається, село Поріччя. 11:15:



Виїхав на М-10, об 11:46 доїхав до Івано-Франкового:



Останні 20 кілометрів. Тут починається краса, спершу трошки:



А потім дуже:



На фотографії воно виглядає так собі, але.
Ця траса десь на 70% розбита, тому нею їздить дуже мало машин, може раз в 10 хвилин. І, напевно, завдяки цьому там дуже чисто, тихо і спокійно. Не просто ліс чистий, а навіть узбіччя чисті, ніхто нічого не кидав. Нічого не нагадує про людей. Можна зупинитись, стояти так посеред дороги 10, 15 хвилин, і не побачиш і не почуєш ніяких ознак людей. Крутезний ліс. Сюди можна приїхати і класно погульбанити, відпочити, подивитись. І це не якісь хащі, а світлий, чудовий ліс. Знахідка
. Звідти аж не хотілось їхати.

Агрегат на тлі лісу:



Дорога через цей ліс тягнеться ± 10 км, від 80-го до 90-го кілометру машруту (тобто приблизно від позначки «20» і приблизно до позначки «10»). Їхати приємно, бо нема машин, нема сонця, співають пташки, просто приємна природа. Але там багато спусків і підйомів. На цей відрізок треба залишати багато сили. Тут є затяжний 10%-ий підйом, я чесно думав, що здохну на ньому. А ще там така штука, їду, і бачу позначку «500». думаю, о боги, як непомітно промайнули ці 20 кілометрів! З усіх сил педалюю вверх, вже не звертаю уваги на біль в нозі, уу, ось 400, 300, 200, 100. І все. Ніякої позначки про фініш :). Просто кінець підйому. Тепер я вже знаю, що це був «гірський фініш», проміжний, просто щоб підбадьорити тих, хто видирається на цей крутий підйом. Він навіть на треку позначений. Після нього до справжнього фінішу ше 16 км :)



Ура, ще 10 кілометрів. Це вже 12:20.



Далі я з останніх сил валив ці 10 км, старався тримати середню швидкість 30 км/год, хоч був зустрічний вітер і трохи підйомів. Але якшо взятись за руль вузько, там де манетки, і нахилитись якнайнижче, то вітер майже не заважає. Ось тут було би класно мати шосер)

Останні 10 км я не бачив на дорозі більше ніяких позначок, і ось настав момент, коли в мене на одометрів вже було 100 з копійками км, а ніякого фінішу нема. Я знову зупиняюсь, чекаю, поки потупить телефон, дивлюсь на Google Earth, бачу трек, і бачу, де є я. І бачу, що я вже проїхав кінець треку. В паніці, шо я пропустив фініш, вертаюсь назад. Там де кінець треку, ніякого фінішу нема. Ну і я до цього бачив місце фінішу на фотографіях, нічого схожого я не проїжджав. Їду далі, в бік Брюховичів. Ще кілометрів через 5 почались позначки, 500 метрів до фінішу, і так далі. І нарешті фініш, як виявилось, він прямо біля Брюховицького вокзалу. Фінішував аж о 12:58, тобто загальний час 5 годин 48 хвилин.



Якщо відняти:
  • зупинки для тупіння з картою (їх було просто over достобіса, і часто по хвилин 5 — поки телефон подумає, поки Google Earth визначить, де я є і тд.);
  • зупинки для фотографування чогось;
  • зупинки для перебинтовування ноги, страждання від ноги;
  • зупинки для того, щоб попити води (на марафон можна взяти підфляжник і пити на ходу);
  • зупинки, щоб почитати твіттер/написати шось в скайпі/подзвонити мамі;
  • час, який я витратив на тупіння з пошуком фінішу;
  • і так далі

то, думаю, можна без проблем приїхати менше, ніж за 4 години. На марафоні думаю зупинятись на КП буквально на хвилинку, відмітитись, набрати води, щось швидко з’їсти і їхати далі. А серйозно зупинитись, для відпочинку, можна один раз, або біля «Едему» (30 км до фінішу), або перед гарним лісом (20 км до фінішу). На ті останні 20 км реально треба багато сил.

З їжі не знаю, двох бананів, шоколадки і цукерок мені було мало. Спершу їсти не хотілось, але десь за 15 км до фінішу я все з’їв, і з’їв би щось ше, але нічого вже не було. Треба подумати, що брати їсти. І нормально поїсти перед цим. Взагалі головне, шоб перестала боліти нога, але думаю, вона мужик і не підведе :)

Якщо їхати таким темпом, що доїжджаєш до фінішу, і там здихаєш, то 4 години це дуже навіть реально. Хоча, десь за півгодини після мене, вже коли я валявся і відпочивав, фінішували якісь два шосери, і один якраз казав іншому, що чуєш, чувак, ми нарешті вклались в 4 години, ура, чувак. І це круті шосери, а не якийсь я. Дивно, може насправді приїхати за 4 години буде дуже важко.

В Брюховичах ВИЯВЛЯЄТЬСЯ немає банкоматів, а в мене було лише 10 ₴, думав, шо треба буде посидіти біля вокзалу кілька годин, шоб назбирати на їжу, але в третьому за рахунком магазині вдалось купити на них обід. Дві булочки і кефір, навіть 50 коп. решти лишилось.



Вокзал. Була думка доїхати до Львова електричкою, але вони там їздять шось раз в день, ну і не по-мужицьки це, тому доїхав так.



Після фінішу їхати було дуже важко, вже нема ніякої мотивації, якось так зразу набагато сильніше почав відчуватись біль в нозі, і трохи втома, і голод, і все на світі.

Загалом на велокомп’ютері 124 з чимось кілометри, було весело.
27 квітня 2014 о 16:10